Наша пошта

Солдат Перемоги

Валерій МАРЦЕНЮК.

м. Хмельницький.

ЮНІСТЬ Григорія Атаманюка обпалена війною. Тільки-но закінчив п’ять класів, як бойовисько й розпочалось. Гітлерівці та їхні місцеві посіпаки не раз намагалися відправити Григорія на каторгу до Німеччини. Юнак переховувавсь у родичів, у лісах. Якось у їхню хатину нагрянули німці та поліцаї. Допитуючись у матері Єфросинії Павлівни, де переховується син, вони жорстоко побили жінку, після чого вона так і не підвелася з ліжка.

Коли фронт котився на захід через рідне село, Григорій добровольцем вирушив із маршовою ротою воювати. Згадує, що до армії потрапив із великими зусиллями. Місцевий воєнком «забракував» його через малі вік і зріст. Але хлопець благав підписати дозвіл, і той таки здався на вмовляння. До Перемоги юний солдат із Хмельниччини йшов у складі військ Другого й Першого Білоруських фронтів. Визволяв від фашистської чуми міста і села.

— Кожний бій закарбувавсь у моїй пам’яті навіки, — зізнається Григорій Сергійович. — Я і мої побратими не шкодували свого життя, гнали ворога з нашої землі.

Коли радянські солдати прорвали оборону, Григорій Атаманюк був у числі перших, хто ступив на німецьку землю. До цього часу на рейхстазі красується і його підпис.

У липні 1949-го з орденами і медалями мобілізований воїн повернувсь у рідне село Пилипи-Олександрівські Віньковецького району Хмельниччини. А вже на другий день попросився на роботу. Йому запропонували посаду завідувача клубу. Згодом працював завідувачем магазину, головою сільради та сільського споживчого товариства.

Під час відомих угорських подій 1956-го Атаманюка знову призвали в армію. Лише через 20 років Григорій Сергійович вийшов на військову пенсію (пішов у відставку зі званням пол­ковника запасу) і разом із родиною переїхав до Хмельницького. Але в місті довго не засидівся. Щойно йому запропонували посаду заступника голови правління Ружичнянського споживчого товариства з торгівлі, одразу ж погодився. З часом Г. Атаманюк очолив і його правління.

Нещодавно ветеранові виповнилося 94 і, зрозуміло, він уже не працює. Зате про участь у роботі обласної ветеранської організації ніколи не забуває, залюбки зустрічається з молоддю. Має звання «Почесний ветеран України» і «Почесний громадянин міста Хмельницького». Про нього зняли десятки сюжетів національні та закордонні телеканали. Життя й героїчні вчинки визволителя описані в книжці Олександра Філя «Відважні люди». Григорій Атаманюк — бойовий офіцер, який за 330 днів війни встиг здобути орден «Червоної зірки» і чотири медалі «За відвагу», що прирівнюються до звання Героя Радянського Союзу. Коли бачиш перед собою таку людину, розумієш, що це справжня легенда. Викликає повагу не тільки його вік, а й усе життя.