|
|
|
||||||
|
||||||||
|
||||||||
|
| ||||||||
Версія для друку На головну
В Антона Iвановича таки краще Зенон МИХЛИК. Тернопільська область.
Антон Іванович Білик, патріарх серед керівників сільгосппідприємств України, уже 47 років очолює приватно-орендне підприємство «Іванівське» у Теребовлянському районі на Тернопільщині. ЗМІНЮВАЛИСЯ назви господарства в селі Іванівка, та за всіх часів воно залишалося сумлінним і надійним годувальником держави — і тодішньої, і нинішньої. На віддяку селянську працю ушановували високими нагородами (колишніми й теперішніми). Зокрема, Антон Іванович удостоєний орденів «За заслуги» всіх трьох ступенів. Хоча багато хто вважає, що його внесок у розвиток аграрного сектору економіки вартий звання Героя України. Прикро, кажуть, що найвища відзнака держави із рук президентів нерідко діставалася неприхованим українофобам. Один із таких персонажів нині відкрито вчащає до кремлівських інструкторів за «миротворчими» ідеями. …Цьогорічна весна, тривожиться Антон Іванович, чи не найважча за всю його хліборобську біографію: незвичайна посуха може спричинити недорід. А тут іще коронавірус погрожує своїми страшними «жнивами». Днями у буденних хліборобських клопотах Антон Білик зустрів своє високоліття — 85 років од дня народження. Та віку не відчуває! Він щоденно у полях: має усе бачити, щось підправити, де це потрібно. Звичка? Не те слово, точніше — технологічна дисципліна, до якої привчився, коли на цій землі розпочинав свій шлях колгоспним агрономом. В обробітку «Іванівського» — стабільно чотири з половиною тисячі гектарів. Таку площу досвідчений господарник вважає оптимальною для оперативного управління, тому свідомо гектарів «не набирав». Хоча можливості були, із багатьох сіл напрошувались пайовики, адже тут гідно платять не тільки за орендовану землю, а й за роботу (в господарстві працює майже 200 осіб). До речі, майже 80 відсотків податків агропідприємства йде на потреби місцевої об’єднаної територіальної громади. Підмога чимала. Наприклад, лише торік в Іванівці та Сороцькому провели водопровід, капітально відремонтували дитсадок, у школах поміняли вікна. Цікава деталь: банківськими кредитами ПОП «Іванівське» принципово не користується уже кілька десятиліть. І все ж зуміло досягти європейських параметрів вирощування пшениці, зерна кукурудзи, цукрових буряків. Багато зусиль і коштів докладає, щоби втримати виробництво молока і м’яса. Хоча низькі закупівельні ціни не раз підштовхували до думки про вимушену ліквідацію ферм. — Господарство неодмінно повинно бути комплексне, отож крайнощів мусимо уникати, — не здається Антон Білик. — Скажімо, вистояли понад десяток років тому, коли в Україну ввезли з-за кордону (за контрактом!) величезну партію м’яса, завдавши підступного удару вітчизняним товаровиробникам. Ми ж усвідомлювали: якщо скинемо поголів’я, виріжемо ферми, то настане пустка, як у сусідніх селах. Ні, маємо це пережити. Тоді сподівалися, що прозріє керівництво держави, зрозуміє, що треба розвивати власне тваринництво й інші галузі… Відтоді не раз помінялося керівництво України, але чи ж прозріло? Навряд. Надалі прислухається не до думок і пропозицій селян, а до «експертів», котрі озвучують мрії латифундистів про… розквіт країни. Начебто це залежить від величини масивів орних земель, сконцентрованих у приватній власності окремих осіб. Мовляв, чим більше скуплять, тим ліпше буде. Кому? За натурою Антон Білик надзвичайно скромний, по-старомодному делікатний, без начальницької пихи. Простий і доступний для людей, з якими пліч-о-пліч працює на цій землі вже майже піввіку. Вони довірили йому не лише свою землю, а й долю. Особливо поважають за те, що не поласився задля тимчасової власної вигоди «здати» їх разом із господарством (подібні випадки так званого продажу корпоративних прав не рідкість) якимсь заїжджим бізнесменам. ...А ласих до чужого добра не меншає. Помітно заворушились, озброєні протягнутим по-злодійськи серед ночі «земельним» законом. — У жодній країні світу немає абсолютно вільного ринку землі, — переймається будучністю України авторитетний ветеран. — Чому б не рухатись безпечним і цивілізованим шляхом: викуповувати сільськогосподарські угіддя через державний земельний банк? Щоб їх обробляли ті, хто вміє це робити. Тоді повноцінно житиме, а не вимиратиме село. Досвід цього компактного багатогалузевого господарства вивчали на численних семінарах, однак небагатьом їх учасникам вдалося добитися такого ж результату. Пригадую, керівник досить міцненького господарства розповідав, як намагався розгадати «Біликові секрети», щоб запровадити у себе. Кілька днів невідступно ходив і їздив услід за ним, намагаючись не проґавити чогось суттєвого. Проте «родзинки» так і не помітив: «Наче й нічого особливого, та в Антона Івановича все одно краще виходить». Ось такий загадковий феномен. Версія для друку На головну |
Нові зараженняЧитатиКрок до розпродажуЧитатиПереказуєш гроші — покажисьЧитатиСправу злитоЧитатиНарод рівний, але його «слуги» рівнішіЧитатиВтрачають роботуЧитати |