Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

Сміхолики від Анатолія

Анатолій РИЖЕНКО.

м. Прилуки

Чернігівської області.

— Вже нагостювалися? Як же там вас частували?

— Та незручно й говорити.

— Чого ж це так?

— Та як приїхали, то плакали, а як проводжали — сміялися.

* * *

У сусіднє село до старшого брата приїхав на гостину менший з усією своєю родиною.

— А як же ви матір саму лишили? — запитав старший брат.

— Та чого ж саму? Там із нею троє поросят, десятеро індиків і тримісячний онук.

* * *

— Ох, загинув я, бідолаха! — поскаржився один чоловік приятелеві.

— А що сталось?

— Грім мене побив — Клава від мене втекла!

— Хоч би й мене такий грім побив, — важко зітхнув приятель.

* * *

Приїжджий пасажир звернувся на вокзалі до водія таксі:

— Скільки коштуватиме проїзд до вулиці Виноградної?

— Близько 100 гривень.

— А провіз багажу?

— Нічого.

— Добре! Тоді відвезіть мої валізки, а я дійду пішки.

* * *

— Іване, який сьогодні день? — запитав сусід сусіда.

— А грець його знає! Давай полічимо: в понеділок ми орали, у вівторок у нас волів покрали, в середу ми їх шукали, в четвер не знайшли, у п’ятницю в шинок зайшли, а в суботу додому прийшли. То, мабуть, неділя...

* * *

Дружина ніжно будить чоловіка і лагідно каже:

— Мушу тобі сказати дещо неприємне. Уже дев’ята година, і сьогодні не неділя.

* * *

Пізній літній вечір на селі.

— Тітко Мокрино, — гукає якийсь парубок через тин, — заберіть свого дядька!

— А що з ним? — чується по хвильці жіночий голос.

— Та п’яний лежить.

— Де?

— Біля Петра.

— А Петро де?

— Та біля дядька ж, — незадоволено буркнув парубок.

* * *

Два ледарі сидять на лаві.

— Ну що, пішли? — каже один.

— Пішли, — відповідає другий.

Посиділи, помовчали.

— Ну що, пішли? — знову озвався перший.

— Та скільки можна ходити, — розсердився другий, — треба хоч трохи посидіти.

* * *

— Позич, друже, 10 гривень.

— Борги псують дружбу, а наша дружба варта більш як 10 гривень.

— Твоя правда, — погоджується Степан, — давай двадцятку.