Наша пошта

• Відгук на публікацію

Забута культура великих можливостей

Василь СНІЦАРЕНКО.

смт Чоповичі

Малинського району

Житомирської області.

ПІСЛЯ закінчення десятирічки в селі Леніне (нині йому повернули історичну назву Ставки) я пішов працювати в місцевий колгосп у хмелярську бригаду. Господарство вирощувало цю культуру на 12 га. Обробляли хміль їздові й жінки-трудівниці. Згодом долучилися ще й механізатори.

Ми, п’ятеро чоловіків, копали ями, ставили стовпи, натягували на них шпалери, а також ремонтували хмільники після пошкодження їх буревіями. А ще виготовляли з дроту гачки і шпеники (кілочки, що застромлювались у землю), з допомогою яких на шпалери навішувалися дроти, по яких вилися стебла хмелю.

Збирали урожай члени бригади, а також усі охочі: пенсіонери, школярі й навіть приїжджі студенти. Адже за кілограм нарваних шишок платили по 20 коп. Тоді це була ціна буханки хліба.

Сушили і пакували хміль, тобто готували до відправлення, знову ж таки ми — чоловіки. Для цього в колгоспі була триповерхова сушарка. Піч опалювалася дровами і з допомогою дизпалива. Готову продукцію відправляли в Житомир на хмелефабрику. За центнер сухих шишок першого ґатунку господарству платили 600 крб, другого — 400, третього — 200. А колгосп збирав понад 10 ц/га. Хміль дуже цінувався. Його використовували у пивоварінні, хлібопекарській промисловості, медицині. Завдяки вирощуванню цієї та інших культур наше господарство вийшло у мільйонери. Колгоспники мали добрі заробітки, тож почали зводити для своїх сімей добротні просторі будинки.

До речі, за площею хмелю Україна займала тоді перше місце в СРСР, а серед областей республіки лідирувала Житомирщина. В обласному центрі працювала науково-дослідна станція хмелярства і вже згадувана хмелефабрика. А за врожайністю серед усіх господарств краю відзначався спеціалізований радгосп «Рея» Бердичівського району.

За президентства Кучми розпались сільські господарства, занепала хмелярська галузь. Приїхавши в той час у рідне село, я вже не застав хмільників, побачив уламки на місці колишньої сушарки. Взятися за перо мене спонукала інформація «Згадаймо про хміль» ведучої «Доброго господаря» Тетяни Роздобудько («СВ» за 24.12.2019 р.). Та й, подумалось, хіба тільки згадати про цю культуру, бо ж читав, що уряд ухвалив постанову про розвиток садівництва, виноградарства і хмелярства. Але чомусь більше про такий розвиток, особливо про хмелярство, нічого не чути. Та й хто ж турбуватиметься про нього, коли нинішні керманичі навіть скасували Міністерство сільського господарства? Міністерство, завдяки діяльності й досягненням якого країна ще трималась на плаву. Тож урядовцям потрібно всерйоз подбати про вирощування хмелю, адже це культура великих можливостей.