• Резонанс

Маємо продовжувати боротьбу!

Отже, парламент ухвалив закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення», яким дано старт ринку землі сільгосппризначення. Рішення це одне з доленосних. На кону — наше майбутнє. Аграрії, котрих реформа зачепить найперших, діляться з читачами своїми думками з цього приводу.

Олег НІКОЛЕНКО, керівник ПСП «Банівка», Приморський район Запорізької області: «День, коли Верховною Радою було ухвалено закон щодо обігу земель сільськогосподарського призначення, я для себе помітив чорною датою в історії України, якій, безсумнівно, ще дадуть оцінку, якої вона заслуговує, прийдешні покоління. В Європі, та й не лише в ній, ми стали єдиною країною, яка з такою легкістю прощається з найдорожчим скарбом. У цей закон тепер можна внести безліч поправок, які відкриють дорогу не ринку й не базару, а відвертому грабунку. Принаймні в тій частині, де сказано, що землю до певної дати матимуть право купувати лише фізичні особи. А коли прийде час для юридичних, то процес стане просто некерованим. Та й настати він може набагато раніше, ніж прописано. І таких зауваг багато. Головне те, що люди зневірилися, не вірять можновладцям, які займаються політичним свавіллям, котре у підсумку поставить державу на межу втрати незалежності.

Фермери, люди здорового глузду, загалом не проти руху землі, але не таким чином, коли немає жодного інструменту цивілізованого продажу. Адже все це ухвалювалося, порушивши регламент, процедури, воно білими нитками шито на догоду МВФ. Жодного стримування, поміркованості, що мало б бути присутнім, коли йдеться про останній бастіон національного багатства.

Без сумніву, на українську землю згодом знайдеться багато ласих іноземців, адже за цим стоїть і проблема прісної води, якої обмаль у деяких європейських країнах. Щоб осягнути глибину проблеми, треба мати державних мужів, здатних далекоглядно прогнозувати прийдешнє. Проте, на жаль, у владі випадкові малоосвічені люди, дії яких неважко було передбачити…»

Віктор ГУСАРЕНКО, директор СТОВ «Гусарівське», Балаклійський район Харківської області: «Загалом я не проти ринку землі, однак насторожує те, що відповідний закон ухвалили під час війни та страшної епідемії. Виглядає так, що під час лиха ми взялися розпродувати державу. Закон потрібно було ще обговорювати. Своє слово мали сказати різні експерти, фермер. Президент же, як гарант Конституції, мав би вислухати різні точки зору, прийняти зважене рішення, а не тиснути на депутатів, аби ті поспіхом ухвалили закон. Також, щоб запровадити цивілізований ринок землі, треба мати некорумповані суди, правоохоронну систему, навести лад у Держгеокадастрі… Хіба у нас когось посадили за махлювання землею або рейдерство? Коли запрацює ринок, хіба буде інакше? Це як ставити воза попереду коня. Увесь світ сьогодні бореться з коронавірусом: уряди різних країн ухвалюють рішення по підтримці економіки, вливанню в неї мільйонів, навіть мільярдів доларів, а в Україні продають землю».

Іван ЯКУБ, голова Чернігівського осередку Всеукраїнської асоціації фермерів і приватних землевласників, директор фермерського господарства «Соната», Городянський район Чернігівської області: «Є два шляхи розвитку держави — інтенсивний і екстенсивний. Перший — це коли працюють головою, другий — якимось іншим місцем. Така ініціатива є, безперечно, яскравим свідченням екстенсивного шляху розвитку сільського господарства і держави, який обрала нинішня влада. Вони не займаються розвитком економіки, відкриттям нових виробництв, а хочуть останню сорочку зняти із простих людей. Переконаний, що це один із етапів так званої земельної реформи — українців хочуть змусити продати свою землю, це технологія обезземелення».

Дмитро ШКУРЕНКО, фермер, м. Лозова, Харківська область: «Я вже при третьому президенті ніяк не можу оформити свої законні 24 га землі. Головна проблема в тому, що закони в нашій країні не діють. Так буде і з ринком землі. А ще таке: як стверджують економісти, гектар землі в нас в області дає 1500 грн чистого доходу. Тобто на своїх 24 га я можу за рік заробити близько 36 тис. грн. Чи зможу я викупити свою ділянку, якщо гектар коштуватиме 30 тис. грн? Доведеться брати кредит. Та хіба реально його повернути із тими відсотками, які встановлюють банки? Упевнений, що землю купить той, хто має чималий капітал, а не фермер, який прагне працювати на своїй землі».

Іван ГОРПИНЮК, голова ФГ «Лінея» Барського району Вінницької області:

— Сталося те, чого я чекав з острахом, але все ж таки зі сподіванням, що не настане ця хвилина так швидко: в Україні все-таки запустили механізм гендлювання нашим найдорожчим скарбом. Це підлий удар у спину фермерам «середньої руки». Десятий рік орендую у земляків двісті гектарів землі на території Гармаківської сільської ради і ніколи не вважав себе заможним господарником. У спокої і злагоді завжди знаходив спільну мову з власниками паїв. А тут доведеться змінювати усталений ритм життя. Та і хто його знає, чи взагалі втримаюся на плаву?

Це ж як треба прогинатися перед грошовими мішками, щоб їм на догоду з такими потугами, в авральному темпі, протягнути цей законопроєкт! Хіба у нас немає сьогодні важливіших проблем, аніж питання продажу землі? Все у ньому сире, як пластилін у руках, без надійної впевненості у завтрашньому дні.

Все запрограмоване так, що тисячі таких, як я, дрібних фермерів не виживуть в умовах відкритого ринку землі, бо ми в різних вагових категоріях з олігархами. Для них проковтнути моїх двісті гектарів разом зі мною — раз плюнути. Їм не потрібні люди, як і соціальні проблеми селян, — давай тільки якомога більше простору, щоб було де розгулятися потужній техніці.

Дозвіл на продаж землі сьогодні — це ніщо інше, як бенкет під час чуми. Замість того, щоб гуртуватися навколо подолання загрози коронавірусу, в суспільство кинули, образно кажучи, кістку, аби люди гризлися поміж собою. Села порожніють, вимирають, зникають з лиця землі. «Зелене світло» на продаж землі тільки прискорить цей незворотний процес. Не хочу нічого прогнозувати, але влада може зібрати не той ужинок, на який сподівається. Терпіння народу спресовується в пружину, яка колись може й випрямитися…

Анатолій ГАЙВОРОНСЬКИЙ, голова Дніпропетровського осередку асоціації фермерів та приватних землевласників: «У лихоманці коронавірусної епідемії, у розпал корупційних схем Верховна Рада ухвалила закон про ринок землі. Рубікон перейдено, нову сторінку в історії вітчизняного села відкрито. За нормальних і цивілізованих обставин нічого страшного насправді б не сталося, оскільки обіг земель необхідний і навіть неминучий. Але істина полягає у тому, що народ наш не самого ринку земель боявся, а держави, яка перебуває у нищівних і чіпких кігтях злодіїв і корупціонерів, котрі насправді з усіх сил воліли схвалити закон про дерибан, повне пограбування селянства та розкрадання землі тисячами та мільйонами гектарів.

Але є й позитив. Регулярні і багатолюдні акції протестів проти ринку землі, які тривали мало не три місяці під стінами Верховної Ради і у яких брали участь і аграрії Дніпропетровщини, не були марними. Адже зелена кліка Володимира Зеленського таки пішла на поступки. Маю на увазі введену норму 100 гектарів в одні руки, необхідність досвіду роботи в аграрному секторі та ще й як юридичним особам, так і іноземцям доведеться зачекати з власними претензіями на земельні наділи. Одначе цього замало! Тож маємо продовжувати боротьбу за свої інтереси, добиватися внесення своїх принципових змін та правок. Розслаблятися нам не можна. Згадайте Ходжу Насреддіна: поки закону у всій його повноті вступати, дійсно або султан помре, або віслюк здохне…»

Світлана ГАПОНИК, голова Харківського осередку Всеукраїнської асоціації фермерів і приватних землевласників України: «Нинішній рік був дуже невдалим для невеличких фермерів. Падіння цін на сільгосппродукцію призвело до того, що більшість із них радіє, якщо в балансі нуль, а не мінус. На мою думку, фермерів спеціально обезкровлюють, аби вони не конкурували на ринку землі, не заважали тим, хто хотів купувати по 10 тис. га родючих чорноземів. Середні і дрібні сільгоспвиробники, які працювали на землі, доглядали за нею 20-30 років, тепер повинні її викупити. Коли немає коштів, коли у банку не дають кредитів із малими відсотками, коли ціна на сільгосппродукцію штучно занижується, то чи зможуть вони це зробити? Уряд зараз багато чого обіцяє: і кредити для купівлі землі без майнової застави, і мільярдні транші міжнародних фінансових структур. Однак немає жодної гарантії, що так і буде».