• З приводу

Безпам’ятство волею народу

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Нещодавно депутати Харківської міської ради перейменували проспект, названий іменем генерала-дисидента Петра Григоренка, на честь маршала Радянського Союзу Георгія Жукова. Це вже друге подібне перейменування, на яке «сподвиглися» народні обранці міського штибу. Перше, прийняте влітку, скасували суди аж двох інстанцій, однак депутати ніяк не можуть вгамуватися.

_{За спиною ветеранів}

НА ЗАПИТАННЯ, чому харківські служителі народу не зважають на рішення судів щодо незаконності їхніх рішень, секретар міської комісії з питань топоніміки та охорони історико-культурного середовища Олексій Хорошковатий відповідає, що нібито з ініціативою про повернення проспекту Петра Григоренка імені маршала Георгія Жукова до міськради звернулися кілька ветеранських організацій. От вони й виконали «волю народу». Та й до 75-річчя закінчення Другої світової війни, мовляв, таке перейменування є слушним кроком.

Противники перейменування нагадують: Жуков був українофобом, йому приписують вислів, що чим більше «хохлів» потоне в Дніпрі, тим менше доведеться після війни висилати в Сибір. Але навіть якщо він цього не казав, то реально так діяв. Згадати хоча б польові військкомати, запроваджені під час війни лише в Україні, що мобілізовували навіть неповнолітніх. Або його криваві перемоги. «По трупах,— розповідали мені особисто учасники форсування Дніпра, котрим пощастило вижити, — можна було перейти Дніпро». Якби вони, а не теперішні ветерани, котрі пороху і не нюхали і якими Кернес крутить, як циган сонцем, були зараз живі, то навряд чи вимагали б назвати проспект на його честь.

До речі, до кінця 90-х років у Харкові не було ні проспекту імені сталінського маршала, ані пам’ятника йому. З’явився він тут у часи, коли РФ почала проштовхувати проєкт «руській мір», який в Україні одразу підхопили його адепти.

_{Ніяким боком}

ОПОНЕНТИ харківського міського голови Геннадія Кернеса, які називають його головним натхненником і організатором «топонімічного заколоту», категорично відкидають міф про те, буцімто останній у захопленні від постаті сталінського воєначальника. Причина тут не в історичних уподобаннях.

— На ситуацію із Жуковим впливають майбутні місцеві вибори,— переконаний громадський активіст Сергій Петров.

Підтвердженням цього є те, що скандали, пов’язані з іменем Жукова, почали зумисне розбурхувати ще в травні, напередодні розпуску Верховної Ради. Вже тоді «гра у Жукова» була стратегією на вибори, які плануються нинішньої осені. Мета Кернеса — максимально затягнути процес, щоби до виборів суди не скасували незаконного перейменування проспекту Петра Григоренка (можливе навіть третє перейменування). Так само він боротиметься і за бюст Жукова, аби його не знесли до виборів.

— Це робить Кернеса своїм для тих, що «за життя», та й для електорату Президента, — вважає капелан місцевого Майдану отець Віктор Маринчак.— А таких у Харкові чимало. Це перейменування є політично вмотивованим, турботу про ветеранів сюди ніяким боком не прив’яжеш. Та й історична справедливість для Геннадія Адольфовича не важить нічого. Три кити його «ідеології»: зберегти владу, знайти підтримку, здобути сильних союзників.

_{Битва за ідентичність}

ПРОЦЕС декомунізації, що активно стартував в Україні після ухвалення у 2015 р. пакета декомунізаційних законів, став у Харкові ареною битви за українську національну ідентичність, вважає доктор політичних наук, професор Харківського національного пед­університету Галина Куц.

Декомунізація витіснила з мапи столиці Слобожанщини більшість радянських топонімів. Втім, у 2019 році міський голова Харкова Геннадій Кернес вирішив «оживити» радянський тип ідентичності, використовуючи для цього постать Жукова — маршала сталінської епохи, із якого завдяки спершу радянській, а тепер російській пропаганді створили символ перемоги у «Великій Вітчизняній війні». Саме російські засоби масової інформації закріпили за ним статус «маршала перемоги». Тому цей маркер неорадянської та проросійської ідентичності було активізовано саме у переддень 9 травня.

— Це виклик громадянському суспільству і загроза для України в цілому. Бо повернення історично невиправданої міфологізації Жукова привідчиняє двері «руському міру»,— переконана пані професорка.

Галину Куц тривожить те, що Харків сьогодні став містом, в якому ідеально відпрацьована технологія стерилізації національної пам’яті. Наприклад, на меморіалізацію пам’яті маршала Жукова, який не має жодного стосунку до Харкова, спрямовуються потужні інформаційно-управлінські ресурси.

— Натомість про будинок «Слово» харківським школярам майже не розказують,— каже Галина Куц.

Вони знають термін «Розстріляне Відродження», але їм ніхто в більшості шкіл Харкова не пояснює, що цей термін з’явився через будинок «Слово»! Їх не водять на екскурсії до будинку на вулиці Культури, 9, не розповідають, що вся українська літературно-мистецька еліта була заселена у нього, а потім репресована… Тож його стали називати «будинком попереднього ув’язнення».

— Школярі, які навчались у школах поруч цього будинку, вивчали трагічну історію подій «Розстріляного Відродження», лише вступивши до нашого вишу, з подивом дізнаються, що все це коїлось у сусідньому дворі… Зате про «маршала перемоги» їм багато «казок» понарозказували, — підсумовує професор.