Архів
П’ятниця,
21 лютого 2020 року

№ 13 (19761)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарНаша пошта
  Версія для друку          На головну
  • Історія і сучасність

Одвічна загроза

Василь САДОВИЙ.

Закарпатська область.

Повідомлення про розповсюдження нового коронавірусу майже два місяці залишаються чи не найгарячішими в інформпросторі. Вже зрозуміло, що швидко зупинити епідемію не вдасться. Йдеться хіба що про те, аби вона не переросла у пандемію — епідемію, яка охоплює територію багатьох країн світу, спричинену інфекцією чи вірусом, до якого у людства немає імунітету та ефективних засобів профілактики.

РАНІШЕ пандемії чуми, тифу, віспи тисячоліттями знищували мільйони людей. Вірусна епідемія невідомої етіології, названа «іспанкою», що лютувала у 1919 році, забрала життя 50 мільйонів чоловік. Для порівняння: Перша світова війна за чотири роки — 40 мільйонів.

Усі ці пошесті не оминали й територію нашої країни, зокрема Закарпаття. Відомий у краї дослідник минулого Іван Біланчук згадує, що його бабуся, яка народилася 1882 року в селі Осій Іршавського району, у п’ять років залишилася круглою сиротою без жодного родича: всіх викосила епідемія холери.

У метричній книзі села Онок Закарпатської області, яка велася з 1883 року, періодично зустрічаються записи про смерті од віспи, черевного тифу, кору, туберкульозу та інших морів. Починаючи з 1905 року в шкільних табелях учнів вводиться графа про скіплення (вакцинацію) од віспи.

Але з настанням XX століття епідемії не припинилися. Так, узимку 1918-го у фронтових траншеях на півночі Франції від «іспанки», причиною якої, вважають учені, був мутований вірус грипу на кшталт сумновідомого нині коронавірусу, помирали тисячі солдатів. Звідти хвороба розповсюдилася по всьому світу. За кілька місяців вона уразила півмільярда людей — третину тогочасного населення Землі.

Утрати від цієї хвороби у порівняно невеликому селі Онок Виноградівського району вражають. Перший запис наприкінці 1918 року в церковній книзі про реєстрацію смерті від «іспанської хвороби» належить місцевому священику Є. Єлешу. Спершу померли два хлопчики, за кілька днів — перший дорослий.

Далі «іспанка» лютувала нещадно. До весни наступного року священик майже щодня відспівував односельців. Усього, згідно із церковною книгою, з початку епідемії полишили білий світ через цю невідому хворобу 69 чоловік — кожний двадцятий житель села. Але насправді її жертв було більше. Просто, якщо помирала стара людина, то причиною її смерті священик традиційно записував «старечу неміч». Не враховані й загиблі від «іспанки» євреї, бо вони вели свої метрики.

Лише у грудні 1919-го хвороба нарешті відступила. Але незабаром тут спалахнула нова пошесть — чорна віспа, яка теж забрала життя кожного двадцятого…

В останні десятиліття смертність від епідемій значно зменшилася. Цьому ми завдячуємо досягненням медицини: вакцинаціям, антибіотикам, поліпшеній гігієні й значно прогресивнішій медичній допомозі. Завдяки успішній вакцинації Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила у 1979 році, що віспу знищено повністю. У 2014 році жодна людина не була нею інфікована. Перемога була настільки очевидною, що ВООЗ припинила вакцинацію людей від цієї хвороби.

Разом із цим учені завжди попереджали, що всі ці досягнення лише тимчасові. Якісь досі не відомі віруси та інфекції десь чекають «свого часу». Як бачимо, ці побоювання виявилися небезпідставними. Людство атакує коронавірус, вакцини проти якого ще немає. Лихо ще й у тому, що попри досягнення сучасної медицини людство залишається так само уразливим до розповсюдження недуги. Але якщо раніше причиною цього була антисанітарія та відсутність профілактики, то тепер вірусу «допомагає» світова мережа транспортних комунікацій. Хвора людина (і не одна!) може протягом кількох годин опинитися в іншому місті, країні, на континенті й стати джерелом спалаху масової епідемії.

Відомо, що Китай відвідують щомісяця кілька тисяч українців. Їхнє обстеження після повернення в Україну сьогодні обмежується тільки вимірюванням температури тіла, тоді як в інших країнах запроваджено обов’язковий чотириденний карантин. Система санепідемстанцій у нас майже знищена, більшість вітчизняних лікарів деморалізована реформою, внаслідок якої закриваються відділення медичних закладів, зокрема й інфекційних, і скорочується медперсонал. Хто ж здійснюватиме протиепідемічні заходи, якщо вони знадобляться? Та й чи готові українці їх дотримуватися? На жаль, рівень медичної культури у багатьох наших співвітчизників дуже низький: вони не привчені стежити ні за своїм, ні за здоров’ям тих, хто їх оточує. Залишається тільки сподіватися, що світова медична спільнота все ж зможе зупинити це вірусне цунамі.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Не панікуйте!
Читати
Виконали і перевиконали
Читати
«Тінь» не зникає
Читати
Селу — обіцянки
Читати
Плата за ризик
Читати
Хто в передовиках
Читати
Обережно: майже весна
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове