Наша пошта

• Пам’ять

Художник із Кирнасівки

Ганна ВОЛОШЕНЮК.

У СЕЛЯНСЬКІЙ хатині на околиці Кирнасівки Тульчинського району Вінниччини 54 роки жив Іван Дмитрович Коваль. Невиліковна хвороба — поліомієліт — цупко сковувала тіло, м’язи, кістки. І в тому, що Іван став знаним художником, найбільша заслуга матері Ксенії Семенівни, котра здійснила свій життєвий подвиг, даний їй Всевишнім.

У школу Іван не ходив. Сусід навчив малого тримати ручку, показував літери, кілька разів і вчителька зайшла. Тямковитий учень сприймав науку і пізніше ще й вчив своїх молодших братів Миколу і Михайла. Він гарно висловлював свої думки на папері.

Мама була ланковою: буряки, снопи, горох — усе це переходило через її руки. А маленький син тим часом повзав по хаті. Якось розлив воду, долівка земляна розкисла, і він намалював на ній котика, півника, а вуглинкою на стіні зобразив левика. Вже дорослим написав у Товариство охорони природи, де відбувався конкурс «Барви Поділля», і я відписала йому, порадила малювати з уяви, з того, що бачив. Затим заїхала у Кирнасівку, взяла його малюнки й підготувала виставку з портретом, розповіддю про мужнього і талановитого художника-земляка. Згодом його картини з’явились на обласних і республіканських виставках. Про майстра народного малярства дізнався світ, зав’язалось листування. Люди надсилали йому книги з картинами, дарунки. Ми з чоловіком-письменником Іваном Волошенюком допомогли, щоб Іванові Ковалю змайстрували літній будиночок, провели телефон. Самодіяльний конструктор Олег Остапенко зробив для нього спеціальне легеньке ліжко з накриттям, і сільські хлопчики возили Івана на футбольні матчі.

Нині картини Івана Коваля можна побачити в Національному музеї народної архітектури та побуту України (м. Київ), в обласному і Тиврівському музеях, але основний свій творчий доробок (100 картин) непересічний самодіяльний художник заповів дітям — Кирнасівській школі, де і донині діє його картинна галерея.