Наша пошта

• Долі людські

70 років разом

Ігор КУТНИЙ.

смт Букачівці Рогатинського району

Івано-Франківської області.

Фото Володимира Богача.

17 СІЧНЯ виповнилось 90 років Степанії Михайлівні Костик. «Аж не віриться, що такий вік прожила», — жартуючи, каже бабуся. А ось її чоловікові Ярославу Миколайовичу Костику, фронтовику, 23 лютого виповнюється 97. Це єдиний довгожитель у селі. Здоров’я вже, звісно, не те, але ще при добрій пам’яті, з почуттям гумору. В листопаді 2019-го виповнилось 70 років, як вони одружились. Відтоді увесь час разом.

«Життя прожити — не поле перейти», — любить наголошувати Степанія Михайлівна, оглядаючись на прожиті роки. Дитинство її було вкрай тяжке. На фронті загинули батько і старший брат, мама залишилась удовою у 38 років, тож чимало лиха довелось зазнати. 1949-го вийшла заміж за Ярослава. Народила двох діток: Володю і Любу. Син уже на пенсії, до цього працював начальником зміни на Бурштинській ДРЕС. Донька працює у сфері соціального забезпечення.

Свого часу Степанія Михайлівна працювала на пошті, на телеграфі, а коли його перевели в райцентр, то пішла в колгосп ланковою, затим була завтоку. Нелегка доля і в Ярослава Миколайовича. В сім’ї його батьків було четверо дітей. Сестру Ганну забрали в Німеччину на примусові роботи, її доля досі не відома. А сам він після перемоги, яку зустрів у Чехословаччині, ще три роки служив на Далекому Сході. 1948-го повернувся додому, працював столяром. Як фронтовик нагороджений багатьма орденами і медалями.

Дочка із зятем живуть неподалік, тож часто навідуються до батьків, допомагають усіляко, підтримують. З Бурштина приїжджає син із невісткою, Навідуються й онуки, в яких уже є свої діти. Тож Костики-старші багаті на двох правнучок і правнука, якими не можуть натішитись. Хай здоровиться всій їхній дружній родині.