Архів
Вівторок,
18 лютого 2020 року

№ 12 (19760)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Криниця
  Версія для друку          На головну
  • Село на нашій Україні

Рік Щура у Крисиному

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

Фото автора.

Якщо їхати прадавнім шляхом з Харкова до Сум, то село Крисине буде під Богодуховим. Звичайний собі населений пункт. Однак у рік Залізного Щура (російською — крысы), запримітивши дороговказ, де білим по синьому написано «Крисине», подорожні починають ламати голову: а з якого дива така назва?

Цариця тут ні до чого

З ЦЬОГО приводу селом ходить кілька легенд. Перша пов’язана з російською імператрицею Катериною ІІ. Нібито їхала вона цими місцями та й зупинилася відпочити. Прийшов привітати її якийсь місцевий панок з кріпаками, які зігнулись у три погибелі. Дивлячись на них, цариця зволила мовити: «Да они на крыс похожи!»

Подібні легенди «причепилися» чи не до кожного слобожанського села: то Катерина їхала, то Петро під дубом сидів... Наче монарші особи тільки те й робили, що подорожували та сиділи під деревами. Подібні нісенітниці активно поширювалися. Чи не тому, що вони повинні були підмінити справжні історичні факти, від яких віє вільним козацьким духом?

За словами завідувачки бібліотеки Лілії Валентинівни Юрченко, заснував хутір охтирського полку богодухівський сотник Тимофій Криса, на честь якого його й назвали. Довкола Крисиного Яру почали рости хутори тих, хто прийшов на вільні землі: Чуби, Лаврики, Ковалі, Стеценки, Денчики, Петрики, Бабенки, Ольховські... Досі місцевий люд називає іменами своїх дідів і прадідів вулиці села, попри те, що всі вони в радянські часи дістали ідеологічно правильні назви.

Крисине ніколи не було кріпацьким, а вважалося вільним, заможним. У 1886 році в селі нараховувалося 180 вільних господарств, мешкало 1167 чоловік. Тут завжди пишалися своєю незалежністю. Аж поки господарів не розкуркулили та голодом не виморили.

Отакі характери

ПРАЦІВНИЦЯ сільради Ольга Миколаївна Семко повідала свою версію, чому запорозькому сотнику дали ім’я, як тепер кажуть, позивний Криса. Мовляв, якщо цей напрочуд життєстійкий гризун десь відчує отруту, то там не поселиться й не поведе туди своїх дітей. Засновник Тимофій Криса зі своїми козаками пустив коріння саме на цих землях над річкою Мерлою, бо вони на Слобожанщині чи не найкращі. А коли доведеться, то щур відчайдушно захищатиме своє. Мабуть, не випадково, що відтоді, як 1 березня шість років тому російська держдума майже одноголосно дозволила Путіну ввести війська РФ в Україну, чимало місцевих пішло захищати Україну.

Нині у Крисиному жителів на прізвище засновників — Криса або Крищенко — немає. А от Ковалі, Вензелі, Стеценки, Ольховські, Денчики, Петрики, як і колись, живуть. І ще Ковбаси, іменем яких називають цілий куток.

З роду Ковбас і Ольга Миколаївна. Назвали, каже, їх так тому, що хтось з пращурів з’їв кільце ковбаси у піст. Хоча є й інша версія — причиною стало те, що жінки цього роду робили найсмачнішу ковбасу. Коли смажили її в печі, то пахло аж у Богодухові.

Раніше корова та кабанчик були в кожному дворі. Тепер Лисок тримають, у кращому разі, одну через десять дворів, а свині взагалі рідкість. Не вигідна, кажуть люди, справа. Та й старіє село…

Живуть-поживають

ЯК ЖИВУТЬ сьогодні у Крисиному? Хто як. Більшість працює в сільгоспгосподарстві «Родіна». Воно найкраще в районі. У часи, коли розпайовували землю, люди поміркували і вирішили здебільшого, що господарюватимуть гуртом, єдиним комплексом. Не прогадали: тут і поля обробляються заморською технікою, і худоба на фермах з доїльними залами. Щоправда, дехто вирішив забрати паї та господарювати одноосібно чи стати фермером.

Однак роботи на землі вистачає не всім, бо сучасний трактор чи комбайн заміняє два десятки тракторів, отож шукають її в Богодухові та Харкові. Хлібороби з діда-прадіда гнуть спину з ранку до ночі на будівництві розкішних палаців у столицях, торгують на базарах закордонними лахами. А от двоє онуків Володимира Кириловича Ключки, хлопці з вищою освітою, заробляють у Польщі та Угорщині.

Обговорюють у селі і ринок землі. Тут думки розділилися. Наприклад, Валентина Володимирівна Гавриш, яка з синами обробляє свою землю, вважає, що хоче мати право, якщо обставини змусять, продати свій пай. Місцеві фермери застерігають: 20 тисяч га — це не ринок землі. Ринок — це як у Польщі, де можеш купити тільки 500 га. А тисячі гектарів в одні руки — швидкий розпродаж чорноземів. Проте монобільшість у парламенті на їхню думку не зважає.

Послухаєш селян — життя важке і навіть безпросвітне. А подивишся на будинки з супутниковими тарілками, поцікавишся цінами на хати в селі, то знаходиш підстави для оптимізму. Зайшов я в школу, де навчається 264 учні, подивився на садок, збудований не так давно коштом місцевого бюджету, то подумав, що недарма крисинці так запально співають і у будинку культури разом з ансамблем «Мереживо», і вдома. Живе козацьке селище, і дай Боже, ще довго житиме.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Перспективи туманні
Читати
Набирають заручників?
Читати
Заробили більше
Читати
Ловитимуть «на живця»
Читати
Будьте обережні!
Читати
Газ — найдешевший
Читати
Iз Заходу — на Схід
Читати
Демонструють прибутковість
Читати





Мал. А. Василенка.

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове