• Слово про сучасника

За вдачею працелюб і оптиміст

Тетяна РЯБОКЛЯЧ.

Київська область.

Фото автора.

Мусійович — досвідчений ветлікар. І хоч уже давно на пенсії, до нього в Іванківському районі, що на Київщині, часто звертаються люди за порятунком хворих великих чи малих тварин.

ЯКОСЬ нещодавно ми зустрілись із Сергієм Мусійовичем Мельниченком, говорили про життя-буття. Аж раптом підходить до нас молодий чоловік і слізно просить поїхати з ним, щоб урятувати собаку. Нашу розмову тоді довелося перенести. Коли домовилися про зустріч іншим разом, ветлікарю зателефонували з якогось села — попросили оглянути поросят. Напередодні його консультації потребували працівники однієї з ферм, де ось-ось мали отелитися кілька корів.

— Звичайно, мені самому нелегко допомогти корові розродитися, — говорить. — Але порадити, як правильно діяти, можу. Тож якщо поряд буде молодший і міцніший фізично колега, беруся за таку справу.

Він з роду трударів. Батьки працювали у колгоспі: тато — завфермою, бригадиром, завгоспом, мати — на різних роботах. Пережили революцію 1917 року, колективізацію, голодомор, війни. Працелюбними виховали і своїх дітей — трьох синів і доньку. А характером їх наділили веселим, життєлюбним. Про родину Сергій Мусійович завжди розповідає з гордістю і шаною. З любов’ю говорить про кохану дружину Ніну (на жаль, трохи більше року тому вона пішла в засвіти), доньку Тамару, сина Сашка (вже дорослі, освічені, мають свої сім’ї). І не менш захоплива для нього тема — улюблена професія, люди, з якими працював.

…Ще в шкільні роки, коли займався легкою атлетикою, Сергій нерідко їздив на змагання в Білу Церкву. Там і вподобав собі для здобуття подальшої освіти сільгосптехнікум. Коли його закінчив, дістав направлення на роботу в Харківську область. Але молодого спеціаліста запросили в Іванківську райветлікарню, де він проходив на 3-му і 4-му курсах виробничу практику. Побачивши його в роботі, керівництво умовило піти до них на посаду старшого ветфельдшера. Щоправда, через місяць Сергій ледве не загримів у… тюрму, бо отримав 500 гривень підйомних, а на роботу за призначенням не з’явився. Та лихо минуло його тільки завдячуючи тодішньому прокурору Іванківського району. Він пожалів хлопця. Сказав перерахувати одержану суму Харківському бурякотресту, куди мав їхати після технікуму. Довелося Сергієві віддати на це всю свою першу зарплату, а квитанцію про оплату він віддав прокуророві.

У час, коли молодий чоловік закінчив сільськогосподарську академію, на повну потужність працювали ветеринарні дільниці та ветпункти. Тому ветлікарю їздити доводилося дуже багато. В Іванківському районі були організовані молочні комплекси та комплекси з відгодівлі великої рогатої худоби. Великий комплекс створили, зокрема, у колгоспі «Радянська Україна» (село Шпилі), приєднавши до нього колгосп із села Блідча. Сюди на прохання голови Івана Хоменка й перейшов на роботу Сергій Мельниченко.

Він любить згадувати свої трудові будні в цьому господарстві. Останнє було репродуктором постачання тільних телиць на молочні комплекси району. Сьогодні у це навіть важко повірити: у 70-ті чисельність стада великої рогатої худоби на рік лише в цьому колгоспі становила 6800-7200 голів різних вікових груп. Нині в усіх сільгоспформуваннях району ледве набирається тисяча голів ВРХ. Крім цього, шпилівський колгосп мав колись близько двох тисяч голів свиней, майже тисячу овечок, 7 тисяч голів птиці, 340 кролів. Розповідаю це для того, щоб читачі мали уявлення про обсяги роботи ветлікаря Мельниченка.

Незабаром господарство очолив Василь Андрощук. До всіх працівників він ставився з повагою, незалежно від того, хто ти — агроном, зоотехнік, ветлікар чи рядовий працівник. За 14 років роботи тут С. М. Мельниченко не чув від нього жодного зневажливого слова. Завжди порадить, допоможе, поцікавиться справами. І коли райком партії вирішив направити його керуючим райсільгосптехнікою в Іванків, увесь колектив обурився. Але в ті часи слово райкому партії було законом.

…Непогано працювалося ветлікарю і з новим головою колгоспу — Василем Кононенком: з 1982-го і до розпаду колишнього Союзу РСР. Господарство й надалі перебувало на хорошому рахунку в районі та мало неабиякі трудові досягнення. Та й дозвілля було непогано налагоджено: створили свою футбольну команду (у якій активну участь брав і Сергій Мельниченко), ВІА, організовували різні концерти, екскурсійні поїздки.

Звісно, назвати імена всіх людей, з котрими працював Сергій Мусійович (а він і зараз усіх пам’ятає по іменах та по батькові), перелічити, які завдання виконував, передати читачам усі розказані ним випадки з його 80-річного життя просто неможливо. «Кадри завжди вирішували і вирішують долю успіху, — певен ветеран. — прикро, що молодь нині не хоче працювати на селі. А найбільше шкодую, що аграрна реформа сільського господарства на початку 1990-х років призвела до його занепаду…»