Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Згадаймо Майстра

Не годиться Гриша в міністри

Борис ПОЛІЩУК.

СИДЖУ оце на груші.. Чого, питаєте, сиджу?

Бодай не розказувати. Рідна жінка загнала макогоном на самий вершечок. Спасибі, довгі ноги врятували мене, а то мав би серйозну контузію.

Так ото сиджу я на груші і думаю: «Не годиться Гриша в міністри. Не годиться. Де вже йому командувати всіма шляхами та мостами держави. В нього ж нема кебети дати раду отакенькій кладці...»

Знову, бачу, кортить вам кинути колючку: мовляв, щось ти, чоловіче, наплутав. До чого тут міністр і кладка, макогін та груша?

А до того, що кладка в моєму городі. Ще покійний дід поклав її через рівчак. Метикований був чоловік. Чи вам по гриби в ліс, чи на роботу в сад — найближче навпростець, через кладку.

Та останнім часом почала вона підозріло потріскувати під ногами. Жінка вже мені голову проквасила: візьми обапола та поклади нову кладку. А я собі по-іншому метикую. Нову кладку зробить мені Гриша-міністр. Це отого Тихона, що живе через дорогу, син. Щороку восени добирається він додому у відпустку. І моду таку має: зійде з поїзда і спочатку полями та лісом так находиться, що ледве ноги несуть. А шлях тоді до батька, звісно, який найзручніший — навпростець, через мою кладку.

Ось і цього разу йтиме Гриша в село, дошка затріщить під ногами — і задумається чоловік: «Отаке неподобство твориться. Це ж може Микола у рівчак булькнути. А в моєму ж розпорядженні тисячі бульдозерів, гори залізобетону, ціла армія майстрів. Таки треба звести для Миколи моста».

Склав я собі такий генеральний план і чатую на обаполі під хатою. Ось і Гриша йде. Ступив на кладку. Видно, вона тріснула, бо став обережно поперед себе ногою мацати. «Усе йде як по маслу», — розмірковую на обаполі. — Зробив Гриша висновок, що діло відкладати не можна. Екстрено вдарить на роботу телеграму, викличе бригаду майстрів, техніку. А там, дивись, через тиждень стоятиме в моєму городі міст із точеними дерев’яними перилами. Або навіть якийсь підвісний...»

Але недарма мені вранці Тихонів кіт аж тричі перебігав дорогу. Поки я солодко мріяв під хатою, хтось так ухнув на кладці, що аж виляски пішли селом. Хотів кинутися на виручку, але серце моє взялося кригою. Спочатку мені здалося, що Гриша допомагає вилізти з рівчака розлюченій тигриці. Оговтався — та ні, шукає щось замашне таки моя рідна жінка. Тож вибрав я курс на найближчу грушу. І вчасно, бо постукала жінка макогоном по стовбуру і пригрозила: «Я з тебе, іроде, зроблю кладку! Будеш ти там і зимувати!».

Питається, через кого я опинився в блокаді? Через Гришу. Ще торік він міг би звести хоч поганенький місточок. Не додумався!..

Так ото я й кажу: «Не годиться Гриша в міністри. Не годиться».