Вербиченька

Cторінку підготувала Устина ГРЕЧАНЮК.

• Кохання, кохання

Ожеледиця

Леся ГУДЗЬ.

Надвір хоч бери та й не виходь! Так слизько, що вибігла вранці кота випустити з хати — мало не вбилася! Добре, що сьогодні вихідний, а то йшла б на роботу, мов пінгвін. Саме цих північних істот нагадують сьогодні односельці, боячись відірвати ноги від заледенілої землі…

ТАК почався у Наталки день Святого Миколая. Дівчина була ображена на погоду: адже так хотіла прогулятися до лісу, де найкраще відпочивалося від суєт буденних! Недаремно ж її колега стверджувала: «Людині потрібен вихідний, щоб усамітнитися від усього світу».

І мала, виявляється, рацію. Наталка сьогодні, щоправда, абсолютно самотня аж до обіду: мама, з якою після одруження брата уже ось шостий рік живуть удвох, поїхала у справах до міста. Тож дівчині ніхто не заважатиме на повний голос поспівати собі під фонограму улюбленої співачки або ж навіть і потанцювати. Ось лиш тільки з худобою впорається — і вільна!

Наталка поклала оберемок сіна чорно-рябій Красолі, кинула по бурячку кролям, скликала до картопляно-кукурудзяного варива курей. Залишилося ще напоїти корову.

Криниці у їхньому дворі не було, тож по воду ходили до сусідки — баби Фросини. І за нормальної погоди ці три десятки метрів сільської немощеної вулиці були аж ніяк не прогулянкою, ожеледиця перетворила шлях на смугу перешкод: візьми-но пройди з повними відрами цією ковзанкою, та ще й у калошах! Наталка вже картала себе, що замість зручних материних «дутиків» взула саме їх. Тепер же мусила чіплятися гумовими підошвами за кожну грудочку пришерхлої землі, щоб не впасти, сердита і на себе, і на корову, і на таку непогідну зиму… Ще й треба, щоб саме у цей час вулицею йшов Микола. Дівчина враз перемінилася: випрямила спину, підвела голову. Юнак був давньою симпатією Наталки, хоча його думки про себе не знала. Привітний із нею, запрошував на танець у клубі на дискотеці. Але ж він взагалі чемний і вихований. Наталка уявила, як зараз Микола наблизиться, як вона привітає його зі святом і як він… О, де вона взялася на дорозі, та клята ямка?! За півсекунди її гумове взуття, не узгодивши свого шляху з ногами, роз’їхалося врізнобіч. Повні відра колихнулися вслід за Наталкою і, відпущені нею — хіба до них, коли вкрай силкуєшся втримати рівновагу, — дружно брязнули об землю. Вода двома жвавими струмочками побігла у виямок, з якого почалися Наталчині біди і у якому й закінчилися, бо дівчина, не втримавши рівноваги, приземлилася саме туди.

Не тямлячись від сорому, вона, випроставшись на рівні ноги, гайнула з-перед очей спантеличеного таким блискавичним перебігом подій парубка.

— Посміховисько! Цариця калюжна! Попелюшка в кришталевих чунях! — хлипала на всю хату, притулившись до натопленої грубки. Рудий Мурко, зігнаний зі свого законного місця, щосили напружував свої котячі мізки, щоб знайти бодай якесь пояснення поведінці зазвичай лагідної хазяйки. Потім, подолавши свою гордість, заліз під ліжко, яке стояло під грубкою. Так обоє й поснули.

Увечері, коли мама заглибилася у черговий серіал, а Наталка саме збиралася пити чай, у її вікно неголосно постукали. Дівчина нерозуміюче стенула плечима (до них так пізно не приходять) і вийшла надвір. На порозі стояв Микола.

— Ти?.. — не спромоглася приховати здивування та ніяковості за сьогоднішню пригоду.

— Може, я невчасно або запізно? Але я зрозумів, що проти волі став причиною твоєї «ДТП» із відрами. Тому й прийшов вибачитися, — Микола усміхнувся і простягнув їй коробку цукерок.

— А знаєш, я саме збиралася пити чай. Може, почаюємо разом? — запропонувала Наталка.

Вона сьогодні зустріла хай не святого, а земного Миколу, та він — відчувала дівоча інтуїція — залишиться у її серці та житті назавжди.