Архів
Вівторок,
14 січня 2020 року

№ 2 (19750)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну
  • Геополітика

Нема спокою у Багдаді,

або Третя світова чи непорозуміння

Михайло ГУБАШ.

Вже не одне десятиліття відносини США з Іраном є вкрай напруженими. Та то окрема історія. А от те, що сталося у Близькосхідному регіоні наприкінці минулого і початку нового року, змусило напружитися увесь світ. Багато хто заговорив про ймовірний початок Третьої світової війни.

Рушійна сила — помста

ЕСКАЛАЦІЯ застарілого протистояння почалася 27 грудня, коли на півночі Іраку угруповання проіранських шиїтських бойовиків обстріляло американську військову базу. Внаслідок вогневого нападу загинув один американець, ще кілька чоловік дістали поранення.

Вже через день відбувся акт помсти — американські літаки у Сирії та Іраку атакували ракетами позиції бойовиків-шиїтів, 25 із яких загинули й понад 50 були поранені.

Напередодні Нового року після поховання вбитих бойовиків натовп шиїтів у столиці Іраку Багдад оточив посольство США і намагався його штурмувати. Тоді обійшлося без жертв, але сам факт неабияк стривожив. Тож у відповідь 3 січня за вказівкою президента США Дональда Трампа неподалік аеропорту Багдада був убитий високопоставлений іранський генерал Касем Сулеймані, кортеж якого обстріляв американський літак.

Саме ця подія довела до кипіння Іран, який заявив, що атакуватиме об’єкти Сполучених Штатів по всьому світу. Ось після цього і заговорили про можливий початок Третьої світової. Неначе на підтвердження таких побоювань Іран у ніч на 8 січня завдав ракетного удару по двох військових базах в Іраку, де перебували військовослужбовці США та інших країн міжнародної антитерористичної коаліції. І хоча тоді обійшлося без жертв, Дональд Трамп красномовно розповів про нищівну могутність нової американської суперзброї, на яку пішло два трильйони доларів. Натяк на можливість її використання зрозуміли всі. Кілька країн антитерористичної коаліції заявили про намір вивести власні миротворчі сили з Іраку, щоб не ризикувати життям своїх військовослужбовців.

Та й у самій Америці іранська ракетна атака на багатьох подіяла як холодний душ. Увечері четверга, 9 січня, палата представників конгресу США ухвалила резолюцію, яка обмежила військові повноваження Дональда Трампа щодо Ірану. Ще раніше спікерка палати представників конгресу назвала американський ракетний удар, внаслідок якого був убитий генерал Сулеймані, «невиправданим та провокативним». Після цього американський президент трохи пригальмував і заявив, що не відповідатиме на іранську атаку збройним шляхом, а запровадить проти Тегерана нові економічні санкції. Також постійна представниця США в ООН наголосила на готовності Вашингтона до переговорів із Тегераном без жодних попередніх умов.

У відповідь представник Ірану при ООН повідомив, що його країна завершила помсту за вбивство свого авторитетного генерала і не здійснюватиме нових військових нападів, якщо з боку США не буде військової агресії.

Світ потихеньку видихнув.

За лаштунками подій

ПРОТЕ загроза нової ескалації конфлікту нікуди не поділася. Як і чергові вибори в США. Так-так — войовничо-агресивну політику у міжнародних справах, зокрема й щодо Ірану, чимало політологів пояснюють наближенням президентських виборів у Америці. Мовляв, Трампу для підсилення своїх позицій потрібна була невеличка переможна війна. Втім, коли замість неї постала загроза війни широкомасштабної, якщо не світової, лідер Америки повернув голоблі. Крім цього, стверджували лихомовці, Трамп сподівався відволікти увагу від імпічменту. Ось це йому точно вдалося. Та чи надовго?

Те, що високопоставлений представник Ірану назвав ліквідацію генерала Сулеймані терористичним актом, а самого Трампа — терористом, не дивина. Турбує те, що таку ж думку висловили деякі експерти-міжнародники в інших країнах. Мовляв, організоване вбивство громадянина іншої держави у чужій країні інакше як терактом назвати не можна. Чому, наприклад, за отруєння Скрипалів на території Великої Британії Росію пропонували внести до списку держав — спонсорів тероризму, а США за знищення іранського генерала на території Іраку — ні? Яка, в принципі, різниця?

А різниця тут дуже очевидна. Принаймні в Україні вже давно гірко жартують, що за крадіжку мішка картоплі чи вугілля людину можуть оголосити злочинцем і кинути за ґрати. А от якщо чоловік «рейдернув» сотні тонн чужого врожаю або поцупив кілька ешелонів із «чорним золотом», його вважають успішним бізнесменом та ще й державною нагородою можуть відзначити.

Так само і у «великій» політиці — якщо ти представляєш могутню державу, то під прикриттям захисту «національних інтересів» або якоїсь подібної «відмазки» типу «рускава» чи ще якогось миру можеш чинити будь-які, зокрема й насильницькі, дії, і вважатимешся патріотом і захисником своєї країни. Якщо ж вага твоєї держави на світовій арені наближається до нуля, ніхто на тебе і твої інтереси не зважатиме, а будь-який твій крок «управо — вліво» розцінюватиметься як зрада або загроза — з відповідними наслідками. Ну а якщо в тебе є якесь багатство або щось дуже цінне — хоч нафта, хоч чорноземи — заграбастають якщо не хитрістю, то силою.

Прикладів такого безліч. Навіть у сучасній історії. Згадаймо хоча б долю іракського лідера Саддама Хусейна. Його оголосили кривавим диктатором, який володіє зброєю масового ураження. За таку зухвалість «злочинця» ліквідували, а Ірак «звільнили». От тільки страшної руйнівної зброї, наявність якої оголосили головною причиною іноземного вторгнення (до речі, без санкції ООН і навіть НАТО), там так і не знайшли. Натомість багатющі нафтогазові родовища цієї близькосхідної країни опинилися під надійним американським контролем.

Що вже казати про далеке минуле, коли подібні взаємовідносини ще давні римляни охарактеризували крилатим висловом: «Що дозволяється Юпітеру, не дозволяється бику» (легендарний верховний бог, перетворившись на білого бика, викрав красуню Європу).

Але повернімося до наших баранів. Президент України Володимир Зеленський дуже невдало — в дні ескалації конфлікту між США і Іраном — опинився у вибухонебезпечному регіоні, приїхавши до близькосхідного Оману з не дуже зрозумілим візитом — чи то діловим, чи «відпочивальним». Тож мусив якось відреагувати на загрозливі для миру події. Зробив це у телефонній розмові з державним секретарем США Майклом Помпео, який «високо оцінив засудження Україною нападу на посольство США в Багдаді». Принаймні так стверджують у держдепартаменті США.

Вибори-вибори...

ОСТАННІ заяви Трампа про покарання Ірану у вигляді нових санкцій, а не ракетних ударів дають надію на те, що конфлікт, швидше за все, не переросте у гарячу фазу. Принаймні найближчим часом. Причиною утихомирення войовничого запалу президента США багато експертів убачають у непопулярності серед значної кількості американців агресивно-наступальної політики Сполучених Штатів. І такими настроями, які поділяють не тільки прихильники демократів, а й значна частина симпатиків республіканців, нехтувати не варто, оскільки попереду (знов таки!) президентські вибори.

Взагалі-то цікаво спостерігати за поведінкою сильних світу цього, які очолюють найпотужніші світові держави. Так, в одній із нещодавніх заяв, адресованих Ірану, Дональд Трамп заявив: «США щойно витратили два трильйони доларів на військову техніку. Ми найпотужніші і, безумовно, найкращі у світі! Якщо Іран нападе на американську базу чи на будь-якого американця, ми відправимо їм частину цього абсолютно нового прекрасного озброєння. І без вагань!».

На погрозу своєму союзнику Ірану не зміг не зреагувати Володимир Путін. Якщо Трамп тільки розповів про свою могутність, то Путін вирішив її наочно продемонструвати. Минулого четверга, 9 січня, він прибув до окупованого Криму. Там спостерігав за ходом спільних навчань Північного і Чорноморського флотів РФ у Чорному морі — з пусками крилатих ракет «Калібр» і гіперзвукової ракети «Кинджал».

Отак два лідери військових надпотуг «помірялися» своїм суперсучасним озброєнням. Немов попереджаючи весь світ, а головним чином одне одного, про власні можливості стерти супротивника у радіоактивний попіл.

Чи не розплатяться Україною?

ХАЙ там як, але дестабілізація на Близькому Сході, якщо її не вдасться уникнути, негативно позначиться на багатьох країнах, зокрема й на Україні. Так, експерт з міжнародної політики Ілія Куса вважає, що ескалація протистояння загрожує новим потоком біженців із Близького Сходу та Африки до Європи. А це додатково посилить ультраправі сили у державах ЄС, які не є прихильними до України.

Загострення ірансько-американського конфлікту розвалює і без того хитку ядерну угоду з Іраном, розв’язуючи йому руки стосовно виробництва ядерної зброї. Це може спровокувати ядерні перегони у Близькосхідному регіоні, адже інші тамтешні країни — Туреччина, Саудівська Аравія, ОАЕ — вже натякали на свій намір також отримати ядерну зброю. А ерозія глобальної системи її нерозповсюдження — це удар по усіх слабких країнах та системі світової безпеки.

Крім того, зростання цін на нафту через загострення у Перській затоці стало неприємною новиною як для України, так і для ЄС із Китаєм, а от Росію така ситуація потішила.

На жаль, ніхто не може бути впевнений, що нинішнє напруження не призведе до «великої угоди» ключових світових гравців із Російською Федерацією, щоби гарантувати її неучасть у конфлікті на боці свого союзника Ірану. «Яких саме поступок Кремль попросить цього разу — не хочеться навіть припускати», — застерігає експерт.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Визнали провину
Читати
У трійці лідерів
Читати
Практичних підстав нема
Читати
Спробувати сили та набратися досвіду
Читати
Розрахунки — за новим стандартом
Читати
Потрібна правда!
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове