Архів
Вівторок,
14 січня 2020 року

№ 2 (19750)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну

Головна трибуна всіх українців

Василь ПІДДУБНЯК.

Серед пам’ятних подій року, що вступив у свої права, є і наша спільна з вами, дорогі читачі, — родинна.

У БЕРЕЗНІ «Сільським вістям», газеті захисту інтересів селян, виповнюється сто років. За два роки до заснування «Селянської бідноти» (саме з неї виросли «Сільські вісті»), а точніше — 29 квітня 1918-го, на Всеукраїнському з’їзді хліборобів, який зібрав близько 6,5 тисячі делегатів, гетьманом України був проголошений Павло Скоропадський. Не будучи «слугою народу», а виразником народних інтересів, потомок старшинського козацького роду так визначив свою основну місію на посту глави держави: «Створити сильний уряд для відновлення, перш за все, порядку, для чого необхідно створити адміністративний апарат, якого на той час фактично не існувало, і провести дійсно здорові демократичні реформи».

Скоропадський не блазнював ні перед ким.

А щодо більшовизму, то у Павла Петровича була своя, українська, думка. Її він викладе у «Спогадах»: «Я не сумніваюся, як і не сумнівався раніше, що всякі соціалістичні експерименти, якби у нас уряд був соціалістичним, повели б негайно до того, що вся країна в 6 тижнів стала б здобиччю всепожираючого молоха — більшовизму. Більшовизм, знищивши всяку культуру, перетворив би нашу чудову країну на висохлу рівнину, де з часом усівся би капіталізм, але який!.. Не той слабкий, м’якотілий, що тлів у нас досі, а всесильний Бог, у ногах якого буде валятись і плазувати той самий народ».

Пророчі слова, особливо актуальні нині. А якби прислухалися?..

Чи могла обнародувати цю альтернативну думку Скоропадського «Селянська біднота», заснована у березні 1920 року як часопис ЦК КПУ?

Питання, що не потребує відповіді...

А що кажуть архіви? Архіви майже нічого не кажуть. Їх миші з’їли! Хоча до чого тут миші?..

Енциклопедичні довідники про «Селянську бідноту» — у телеграфному стилі: «…щоденна газета, орган ЦК КП(б)У. Виходила в Харкові. Перший номер надруковано 9.III 1920. Спочатку виходила рос. мовою, з 31.III 1921 — українською. Газета відіграла важливу роль у згуртуванні незаможних селян навколо Комуністичної партії, в зміцненні союзу робітничого класу з середняком, мобілізації селян на боротьбу проти білогвардійців, інтервентів, куркульських банд на Україні, в налагодженні рад. апарату на селі тощо. 1. VII 1921 перейменована на «Селянську правду».

Із 1923 року «Селянська правда» видавалась у Харкові як орган ЦК КП(б)У і Центральної комісії незаможних селян. Редакція розміщувалась у Селянському будинку, який називали просто Сельбудом. Перший місяць газета виходила щоденно, далі — тричі на тиждень.

Редактором «Селянської правди» був письменник Сергій Пилипенко, секретарем — Остап Вишня. Із газетою співпрацювали інші письменники, здебільше з літературної організації «Плуг», — Андрій Панів, Іван Сенченко, Петро Панч, А. Гак та інші. Історики відзначають, що завдяки письменникам газета, крім агротехнічних знань, сприяла поширенню української літератури на селі.

Більше — у доступний спосіб підтримувала національний дух народу. Дух, який, зрозуміло, частенько не збігавсь із лінією партії. Недарма пізніше, 21 серпня 1933 року, постановою партійної колегії ЦКК КП(б)У Сергія Пилипенка виключили з партії «як небільшовика за спотворення національної політики, ідеологічну нестійкість і примирливе ставлення до буржуазно-націоналістичних елементів» і за це розстріляли.

«Селянська правда», вважалося, «не витримала конкуренції з газетою «Радянське село» і в грудні ж 1925-го злилася з газетою «Радянське село». У квітні 1939-го замість «Радсела» читачі (основна маса, як і нині, — прості хлібороби і сільська інтелігенція) почали одержувати «Колгоспник України».

Одночасно із головною компартійною газетою на селі читали й інші періодичні видання — «Тваринництво України» і «Радянський селянин», які у серпні 1949 року за рішенням КП(б)У злилися в «Колгоспне село». Об’єднане видання проіснувало порівняно довго — до квітня 1965 року. У тодішньому СРСР на цей рік припав якраз початок так званої Косигінської економічної реформи. Цю незабаром провалену реформу «запліднила» стаття в «Правде» маловідомого професора Харківського університету Євсея Лібермана «План, прибуток, премія». Але це — між іншим.

У квітні 1965-го за Постановою ЦК КПУ читацький загал України почав одержувати газету під назвою «Сільські вісті». Першим редактором оновленої і перейменованої газети став Микола Іщенко, український журналіст, письменник, публіцист, учений, громадський діяч, доктор філологічних наук.

В умовах жорсткої партійної дисципліни «Сільські вісті» навіть між рядків не могли, зрозуміло, показувати, як той казав, «усю правду».

Та чи не найголовнішу свою місію газета сумлінно виконувала — розповідала про трудові подвиги українських селян. Подвиги, що часто давалися потом і кров’ю, бо тоді добитися почесних (чесних) звань і нагород за красиві очі й полум’яні промови з трибуни було неможливо…

11 листопада 1973-го — чергова віха у долі «Сільських вістей». День, як відзначають історики вітчизняної журналістики, мав для газети (цитую) «доленосне значення». Редактором органу ЦК КПУ призначили Івана Васильовича Сподаренка, котрий перед цим на редакторському посту підняв на щит газету «Зоря Полтавщини».

Свій чималий досвід новий редактор переніс на всеукраїнський газетний ґрунт. Переніс безбоязно, не будучи занадто обтяжений суворою партійною дисципліною центрального апарату. Це одразу й позначилося на очолених 42-річним редактором «Сільських вістях».

«Змінився сам тон газети — вона стала більш людяною і одночасно гострою і принциповою», — наголошують дослідники української преси.

Такими «Сільські вісті» залишаються і сьогодні, продовжуючи і дотримуючись принципів газетного ремесла, закладених Іваном Васильовичем, який перетворив орган ЦК КПУ на газету захисту інтересів селян України.

Іван Сподаренко залишається єдиним по сьогодні керівником ЗМІ, удостоєним у 2006 році високого звання Герой України з врученням ордена Держави. Звання, як сказано у президентському Указі, «за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку журналістики, послідовне відстоювання принципів свободи слова, багаторічну активну громадсько-політичну діяльність».

Газета часів Івана Сподаренка відіграла важливу роль не лише у державному будівництві, утвердженні демократії в Україні, а й в особистих долях своїх численних читачів, ваших інтересах.

Започатковуючи на сторінках газети ювілейну рубрику, сподіваємося на те, що і ви, читачі, поділитеся своїми спогадами про долю героїв наших публікацій, про те, чим є «Сільські вісті» для вас, вашої родини, ваших односельців.

Давайте разом власними враженнями доповнимо складну, але нічим не заплямовану історію «Сільських вістей», газети, яка й нині, в умовах гострої газетної кризи, байдужості влади до національних видань, залишається газетою всенародною. Такою вона і буде!

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Визнали провину
Читати
У трійці лідерів
Читати
Практичних підстав нема
Читати
Спробувати сили та набратися досвіду
Читати
Розрахунки — за новим стандартом
Читати
Потрібна правда!
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове