Добрий господар

• Гість куточка

Хай майстри вибачають...

Микола ЮРЧИШИН.

Вінницька область.

На фото автора: Григорій Іванович та Клавдія Володимирівна Козинські біля незавершених воріт. Усе оздоблення дороблятимуть навесні.

УВІЙШОВШИ до нової господи, пенсіонери із села Войнашівка Барського району Григорій Іванович та Клавдія Володимирівна Козинські полегшено зітхнули. «Нарешті і ми довели до ладу своє обійстя, — розпочала розмову дружина. — Побудували будинок, заасфальтували на подвір’ї доріжки, обнесли садибу кам’яним муром. Залишилося тільки ворота залізні виготовити». «Це неодмінно зробимо, — додав чоловік. — Не будемо ж ставити із штахетинок, що на панчохах кріпляться. Як ото в російських дєрєвнях. У нас люблять, щоб усе гарно було». І щиро розсміявся.

Як з’ясувалося, аби збудувати достойну браму, потрібно викласти чималу суму грошей. А де ж їх узяти при мізерних пенсіях?

Григорій поміркував і твердо вирішив: «Виготовлятиму, Клаво, ворота сам. Не святі ж горшки ліплять. Хай майстри вибачають, що не дамо їм заробити». Наскладавши трохи грошенят, Григорій Іванович визначився з розміром майбутньої брами і відповідно до цього закупив залізо. Зробив одну половину — чудово, зробив другу — просто ідеально. Візерунки до воріт підбирала Клава. Вона в нього справжній дизайнер. Акуратно приварив їх — вийшло не гірше фабричних, а в деякій мірі й краще. Практичні навички електрозварника, набуті на масло- та цукрозаводах, не підвели. Веселіше стало на душі.

Не нахвалиться своїм чоловіком Клавдія Володимирівна:

— До виготовлення воріт Гриша залучив і мене. І я йому вдячна за це. Розрахувавши все до міліметра, взяв у підручні: «Ось тут мені цей візеруночок потримай. А ось цю половину давай легенько перевернемо». Дивлюсь, уже все вимальовується. Дещо йому підказую, а він прислуховується. «Подобається?» — питає. «Дуже гарно», — кажу. Щоб дві половинки брами були однаковісінькі, чоловік «підганяв» труби до міліметра, аби не було жодного зазору. Оскільки у нас немає спеціальної печі, то він вигинав їх то до одного, то до іншого дерева. І так помаленьку склепав ворота. Бачу, непогано. Та що там говорити! Він багато чого вміє. Що в руки не візьме, те у нього виходить. Нема такої роботи, щоб не міг її виконати. Доти буде пробувати, доки вона не вийде. Зліпив цю браму, потім — ще, мовляв, хвірточку треба. Подивлюся, каже, може, щось на тих секціях придумаю; стовпчики зроблю навесні. Працює він довго, але настирливо. І зараз повторює мені: «Якщо людина за щось візьметься і дуже захоче, неможливого для неї нема».

Клавдія Володимирівна продовжує: «Він і справді не хоче дати комусь заробити. Бо за все береться сам. Штукатурити вміє, плитку класти, підлогу стелити. Мурувати — без проблем. Хоч із цегли, хоч із каменю. Граніт гарно викладає. Хоч великий, хоч малий, усе тобі чудово складе. Така стіна виходить рівненька, що дехто з цегли такого не зробить. Заінтригував і мене. Я вже стою і йому допомагаю. Кажу: «А ось цей камінчик кращий вигляд матиме збоку». Відповідає: «То ти вже розумієш, куди його прикладати». Найголовніше, не вказує, як, буває, чоловік до жінки: «Що ти там розумієшся на цьому»? У нас такого нема. Трохи його ідей, трохи моїх.

Гармонія у нас у будь-якій справі — на високому рівні».