Архів
Вівторок,
10 грудня 2019 року

№ 96 (19743)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька
  Версія для друку          На головну

Поштове рабство,

або На кому заробляє монополіст

Наталія СТІНА.

Запорізька область.

Колаж Світлани Урбанської.

У нашій країні назва професії «листоноша» стала досить умовною. Бо що вона означає? Той, хто носить листи. Дійсність же така, що листоноші розносять і листи, і пенсію, і приймають платежі за комунальні послуги, і продають товари побутової необхідності — пральний порошок, печиво, макарони…

ПРОТЕ сьогодні, мабуть, найголовніша місія листоноші — соціальна, зокрема зв’язок пенсіонерів зі світом. Її прихід — привід поговорити, поскаржитися на життя, дізнатись останні сільські новини. Скажімо: «Галя вже одужала? Привіт їй передайте». Бути листоношею — виснажлива робота: і фізично, й морально. А коли ця важка праця не цінується фінансово, це ще й образливо.

Професію листоноші сьогодні інакше як героїчною не назвеш. Низька зарплата, великі обсяги робіт. Не кожен таке витримає, тож працівники масово звільняються, відділення закриваються. Ті, які ще залишилися, працюють кілька днів на тиждень. Але поштові відділення для жителів невеликих сіл — це щось більше, ніж лише пошта. Це осередок життя, місце для зустрічей.

«Переважна більшість сільських відділень поштового зв’язку (ВПЗ) — збиткові, — нарікають в «Укрпошті» у відповідь на скарги про мізерну оплату праці сільських поштовиків. — Через демографічну ситуацію у малих селах поштові відділення відчувають постійний брак кваліфікованих кадрів. Забезпечити зростання обсягів послуг у таких ВПЗ неможливо через наявну багаторічну тенденцію зменшення обсягів листування та передплати на друковані видання. Вирішення ситуації полягає у трансформації мережі. Вона передбачає комп’ютеризацію всіх відділень зв’язку в населених пунктах, де проживає понад 2 тис. мешканців, та зміну формату обслуговування (проєкт пересувних відділень «Сільське відділення») у населених пунктах, де проживає менше 2 тис. мешканців».

Пілотні проєкти діють на Чернігівщині, Волині, Кіровоградщині. Загалом же мета держкомпанії — позбутись близько семи тисяч збиткових сільських відділень у цілому по Україні. Більшість із них вже давно, як кажуть, на ладан дихають і тримаються виключно на ентузіазмі тамтешніх працівників.

Приміром, Петропільське поштове відділення Запорізького району (в селі Веселе закрилось), яке обслуговує вісім сіл, працює лише два дні — у вівторок та суботу, з 9-ї до 15-ї години. За цей час треба і комунальні платежі прийняти, й пенсію, посилки видати, пресу розсортувати, звіти заповнити, звести касу. На передплату часу майже не лишається. Поштовики трудяться як бджілки, і при цьому хто на 0,8 ставки, хто на 0,5…

У Кушугумі мешкає майже 8 тисяч населення, але у поштовому відділенні склалася критична ситуація. Працюють тільки дві листоноші, вони обслуговують по дві-три дільниці кожна, а це десятки кілометрів. Кажуть, що працюватимуть до першого снігу, а потім звільняться, якщо ситуація не зміниться. Велосипеди ламаються, а ремонтувати їх поштовикам доводиться за свої невеликі кошти. Навіть з усіма надбавками зарплата не перевищує мінімальної. Щоправда, є ще премія та 7,5 відсотка від продажу продукції понад план. Але коли і кому її продавати?

Насамперед листоноші розносять пенсію, відповідно й кореспонденцію пенсіонерам, решта мешканців вимушені забирати газети, журнали безпосередньо у відділенні. Сортувати пресу доводиться всім, включаючи начальника й операторів. Через це дуже страждає передплата, людям доводиться відмовлятись від улюблених видань. Кушугумське поштове відділення працює чотири дні на тиждень з 8-ї до 18-ї години, вихідні — понеділок, середа, неділя. Начальники змінюються кожні два місяці, оператори також. Листоноша, яку взяли на роботу в жовтні, звільнилася через два тижні зі словами: «Це пекельна робота за копійки!». І бажаючих працювати за такі гроші немає.

Завідувачка поштою с. Нове Запоріжжя розповідає, що коли вона прийняла відділення 11 років тому, його працівників забезпечували спецодягом, транспортом. Зараз велосипед поламаний, тож «спочиває», у приміщенні холодно, труби, стійки газового опалення покрали й поновлювати, вочевидь, ніхто не збирається, немає тепла, води, навіть туалету. Через застарілу електропроводку поштарі не ризикують вмикати обігрівачі, минулої зими «згорів» лічильник, тож були й без світла. І завідуюча, й листоноша працюють три дні на тиждень, отримуючи зарплату 2 тисячі гривень. У сусідньому Долинському пошта взагалі не працює, єдина листоноша (трудиться два дні на тиждень) прикріплена до Нового Запоріжжя.

Найобурливіше те, що вище керівництво «Укрпошти», знаючи всі ці проблеми, ніяк не реагує. При цьому в гендиректора підприємства Ігоря Смілянського щомісячний оклад — понад 700 тис. грн, а сільські листоноші, які з важкими сумками долають протягом робочого дня по 20-25 кілометрів, доставляючи не тільки кореспонденцію, пенсію, а й товари першої необхідності, не отримують і 3 тисяч гривень зарплати!

Чи вистачає Вам на життя, пане Смілянський?

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Таки домовилися
Читати
Вибори як нав’язлива ідея
Читати
Готові відмовитися
Читати
Матеріальні втрати
Читати
Запрацювала нова митниця
Читати
Хто найбільший забруднювач
Читати
Все в сім’ю
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове