Наша пошта

• Рядки з листів

З надією на справедливість

ПЕРЕД від’їздом із села моя двоюрідна сестра Любов Філатівна попросила доглянути її хату і подвір’я. Натомість залишила мені довіреність, засвідчену в Плехівській сільраді, на право користування своїм паєм. Ми із дружиною вже у віці, обоє інваліди, але чесно й сумлінно виконували всі сестрині настанови. Із часом хату продали, а землею продовжували користуватися. За декілька років Любов Філатівна занедужала й померла. Коли став оформляти її пай через суд на себе, то вже на першому його засіданні з’ясувалося, що на цей наділ також претендує небіж Любові Філатівни. Відтоді минуло декілька років, а судова тяганина триває досі. Куди я тільки не звертався, справа не зрушується з місця. Ніхто не хоче допомогти ветеранові, що пересувається на інвалідному візку, й захистити його право на спадщину. Грошей на відміну від тих, хто накинув оком на чотири гектари чорної родючої землі задля збагачення, не маю. Єдина надія, що про мою біду прочитають, напишуть відгуки, а може, хтось зголоситься й допомогти. Цей земельний пай украй важливий для нас із дружиною, бо з ним пов’язані всі наші надії на забезпечення того відрізка часу, який нам залишилося прожити на цьому світі.

Григорій ТРЕТЯК.

с. Тарасівка

Оржицького району

Полтавської області.

Село наше невелике, люди виживають завдяки утримуванню худоби, бо іншої роботи в селі катма. Донедавна ми користувались громадським пасовищем площею 25 га, розташованим у заплаві річки Рось. Але Держ­геокадастр України змінив цільове призначення земельної ділянки з пасовища на товарне сільськогосподарське виробництво (з не відомих нам причин). Надалі провів аукціон без будь-якого повідомлення. За такою ж схемою виорали пасовище в сусідньому селі Зрайки, яке розташоване через річку від нашої ділянки. Громада села обурена таким свавіллям чиновників. У всіх інстанціях, куди зверталися, тільки руками розводять. У країні панує беззаконня і кругова чиновницька порука.

Тамара ЖУК, Петро ГОРКОВЕНКО, Олександр ТАЛАНЧУК, Ірина БОНДАР, Микола СТОРОЖ та ін. мешканці села Городище-Косівське Володарського району.

Київська область.

Нині вимагати вкрадені у народу ще радянські заощадження якось соромно. У держави проблем і так вище голови. Крім того, йде війна на Сході України. Однак строку давності вирішення цього питання немає. Тож у держбюджет на наступний рік треба було внести доповнення і вказати суму на погашення боргу перед українським народом. Але ні попередня, ні нинішня влада щодо цього, як кажуть, і у вус не дує. А жаль.

Микола КОЛОМІЄЦЬ.

с. Красносілка

Олександрівського району

Кіровоградської області.

За часів Кучми шляхом роздачі населенню липових сертифікатів і брехливих обіцянок про дивіденди, які ніхто не отримував, відбулась антинародна злочинна прихватизація промислових підприємств. Водночас володарями казкового багатства стали Суркіс, Пінчук, Рабінович, Коломойський, Фельдман та інші. Пограбування держави шляхом злочинної приватизації продовжується і майже добігає кінця. Залишилося тільки прихватизувати українські чорноземи і повернутись у Союз. «Мудрий» український люд обрав на свою голову такого ж «мудрого» гетьмана і ще «мудріших» слуг не свого народу.

В країні війна, гинуть наші сини і дочки, а слуги влаштовують земельні торги, виводять війська з укріплених позицій, відкриваючи плацдарм для наступу ворога. Це вже відкрита зрада і капітуляція! За такого гетьмана і його полковників козаки нам не пробачать.

Володимир ТЕРЛИГА.

с. Бутин

Збаразького району

Тернопільської області.