|
Архів П’ятниця,
№ 89 (19736) |
 Про нас |
 Реклама |
 Поточний номер |
 Передплата |
| |
| Малюнки А. Василенка | PDF архів | Архів |
| У номері: | Добрий господар | Весела світлиця | Наша пошта |
|
|
|
|
||||||
|
||||||||
|
||||||||
|
| ||||||||
Весела світлицяГосподар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО. |
| Версія для друку До списку статтей «А в неділю п’ю, п’ю...» Остап ВИШНЯ. 1948. 13 листопада — 130 років від народження видатного українського письменника-сміхотворця, сатирика, публіциста, легендарного автора «Сільських вістей» (першоназва «Селянська правда») та найпершого відповідального секретаря її редакції Остапа ВИШНІ (Павло Михайлович Губенко). У колгоспі «Зелена нива» перше засідання правління разом з колгоспним активом для обговорення справ підготовки до весняної посівної кампанії призначили були на 6 січня. Голова правління наказав рахівникові: — Ти ж мені там усе приготуй як слід! Щоб усе мені було розплановано, щоб і цифри мені всі були як на долоні! Я зроблю доповідь по всьому колгоспу, а бригадири доповідатимуть кожний по своїй бригаді! Доповнюватимуть, сказать би, мене! О! Усім бригадирам до 6-го провести побригадні наради з ланковими! Щоб кожна ланка знала, де, на якій ділянці і яку культуру вона сіятиме! О! Справа дуже важлива! Та щоб гній на поле возили! Де є хоч трохи снігу, щоб снігозатримання зробили! Було це 3 січня. — Гадаю, — сказав голова, —що до шостого і ти, й бригадири встигнуть усе це зробити! А я завтра до району з’їздю, треба в районі дещо там полагодити та порадитись. Рахівник почав готуватись до засідання. І бригадири почали готуватись до засідання. А голова правління поїхав до району дещо там полагодити та порадитись. Раптом 5 січня голова дзвонить по телефону рахівникові. — Степан Степанович? — Я, Прохоре Прохоровичу! — Тю на нас із тобою! — А що таке? — На яке число ми засідання з приводу весняної сівби призначили? — На шосте! — А Святвечір у нас коли? — Ото! Я й забув, Прохоре Прохоровичу! — Ну хай я як голова заклопотаний, а тобі б слід пам’ятати! — Та розумієте, Прохоре Прохоровичу, ну як засліпило! Після зустрічі Нового року і досі ще сирівець п’ю. — Одклади! — А на коли? — Вирахуй! Святвечір та три дні свят... Там далі голодна кутя, Водохреща... Виходить, значить, після дев’ятнадцятого! Давай, щоб уже бути певними й ще раз не відкладати на двадцяте! Добре? — Добре, Прохоре Прохоровичу! Ну як там у районі? — Ой, тут у Секлети Федорівни такий, що куди нашому?! І досі трубка в руках підскакує... Ми ще так не навчились! Бувай! Приїду шостого надвечір, щоб якраз на кутю! Одкутювали, одсвяткували й одводохрещилися зеленонивці й почали готуватися до спільного з колгоспним активом засідання 20 січня. 19 січня, якраз на Водохреща, заходить до голови правління комірник. — Драстуйте! З Водохрещем! — І тебе також! — Так просю ж вас, Прохоре Прохоровичу, взавтра обов’язково до мене на весілля! — Тю! З ким? — З Ганною Нелатаною з Гусячої Балки. — Так у нас же узавтра засідання правління разом з колгоспним активом... Одклади весілля! — Не можна, ніяк не можна, Прохоре Прохоровичу, бо кабана заколов, свати й родичі приїдуть. Ніяк не можна, Прохоре Прохоровичу! — Що ж його робити? — Одкладіть засідання! Коли ще там сіяти! Встигнемо приготуватись! — Ну, катай до Степана Степановича, хай сповістить усіх, що засідання відкладається! Стривай! А на коли? На двадцять п’яте! — Двадцять п’ятого Шкандибиха Уляну заміж за Петра Перестрибуна віддає! До 25-го в мене, а з 25-го від мене до Шкандибихи. Там, самі знаєте, менш як за п’ять день не одкрутимось. Значить, виходить, тридцятого. А тридцятого хрестини у Сільпа. Дочка ж у нього породилася. Одклав у зв’язку з весіллями хрестини аж на тридцяте! Та нічого, дитинка здоровенька, видержить... Чи видержимо ми? Ну, хрестини не більш як два дні. Тридцяте й тридцять перше! Другого лютого храм у Заячому Ключі! Там же і ваші свати, й мої, й Степана Степановича! Хіба ж не знаєте, що менше тижня вони гостей не держать. — Ну що ти робитимеш? — Ну а далі ж стрітення, зима з літом зустрічаються, одсвяткуємо стрітення, зробимо засідання, намітимо, що робити. Воно якраз і вчасно, весна надійде, план у голові буде свіжий, не забудеться... — Виходить, не раніш як 1 березня? — Виходить, що так! — Ну гаразд, скажи рахівникові, що 1 березня! А в район хай протелефонує, що засідання відбулося, план намічено, до сівби колгосп готовий! — Добре, Прохоре Прохоровичу! — Ну а на взавтра якого наготував? — Горить, Прохоре Прохоровичу! — Горить? Їй-бо, горить? — Хай мене бог поб’є, горить! І як сльоза! Незабаром погорів і сам Прохор Прохорович. Погорів на звітно-виборних зборах. І була в нього не сльоза, а сльози. Версія для друку До списку статтей | Кожне сільце має своє слівце Анатолій ШКЛЯР. м. Дніпро. Їхав до Хоми, а потрапив до куми. І малі камінці роблять синці. Є два роди жінок — мальовані і звичайні. І працював би Гриць, та тягне до молодиць. У горілці язик намочи — всю правду скаже. Є що поїсти, та ніколи ні їсти, ні сісти. Не навчай слона нявчати — кіт втече подалі з хати. Малий Пилип, а до дівчат теж прилип. Хто платить, той кричить, а хто ні — той мовчить. Якщо вредна жінка Варка — не поможе і припарка.
|
|
