Архів
П’ятниця,
8 листопада 2019 року

№ 87 (19734)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта

Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

Малюнки Анатолія ВАСИЛЕНКА.


Версія для друку          До списку статтей
  • Відпускна хроніка

Білий танець

Володимир РИНДЕНКО.

с. Іванове Селище

Глобинського району

Полтавської області.

Е-ех, відлітає літо, відлітає…

А з ним і моя цьогорічна мрія про відпустку на морі. Ні, на морі я бував, проїздом у відрядженні. А так би хотілося, щоб ми разом із дружиною пораділи сонцю, морю і безтурботному байдикуванню.

А тут якраз начальник виклика та й каже:

— Ти, Петровичу, працюєш у нас давно і працюєш ударно, а я от не пригадую, щоб ти колись відпочивав. Ти ж не трактор. То ми порадилися і вирішили преміювати тебе путівкою на морський курорт. Поїдеш разом із дружиною: позасмагаєте, розумієш… знову ж таки — море, повітря, фрукти!..

Я йому кажу, мовляв, дружина може й не поїхати: у неї консервація, курчата-гусята. Та й Миколка — наш середній — здається, курити почав.

— Ну, — підморгнув начальник — тоді їдь сам. Там і самому є чим зайнятися. Знову ж таки… вино, шашлики, фрукти… — і поплескав по плечу.

Я хотів було запитати, чи не краще мені взяти грошима, бо четвертий рік відкладаю на човен... Та начальник, видно, допетрав, куди я хилю, а тому скоренько виштовхав за двері.

Увечері на сімейному «політбюро» слухали одне питання: їхати чи не їхати на оте море… Дорога далека, витрати, хоч путівка і дармова… Діти галасують, радіють за татка, просять, щоб привіз якусь черепашку, та й дружина ухвалу винесла.

— Всі їздять! — каже, — і Карпенки, і Мотузки, і куми Сіроштани… Он Петро Барильченко в Єгипті пузо грів. Їдь і не мучся... А ми тут уже якось і без тебе господарство впораємо.

Словом, вмовили мене...

Приїхав я, отже, на той морський курорт, і рот у мене сам по собі відкрився! Куди не кинь оком — справжнє тобі свято життя! Рівно три дні ходив я з відкритим ротом, милуючись красою природи, сервісом і, як казав шеф, «вином, шашликами і фруктами», а на четвертий… стало мені аж дуже нудно. Нічого робити! Не звик без роботи я. Тиняюся сюди-туди… Взяв газетку почитати — не читається, книжку — не воно. На море, на пляж — нема настрою пектися ото на сонці. Сусід по кімнаті запрошує увечері на танці, так, знаєте, не танцюю я… Пішов якось до струмка, думаю, роздивлюся навкруги, огледюсь, а там усі лавки парами зайняті. Незручно якось… Я було присів на одній скраєчку, а звідкілясь до мене якась дивна мадам… Каже, що я дуже схожий на її наукового керівника, в якого та була закохана 27 років тому. Е, думаю, треба триматися подалі від цих наукових експериментів. Не дай, Боже, до дружини слух дійде...

А ввечері знову сусід агітує на танці. Веселий такий. Я піддався, пішов. А там через раз «білий танець», тобто дами запрошують кавалерів. Я тричі затанцював, а точніше — потоптався по жіночих черевиках, плюнув спересердя та й пішов спати.

Новий день і нова нудьга. Я вже ходив-ходив, тинявся-тинявся, блукав-блукав… Набачив перекошені двері на складі, де лежаки і весла для човнів ховають. Аж руки до роботи засвербіли і душа зрадувалася! А тут повз проходить якийсь повненький чоловік у піджаку і при галстуку. Я йому й кажу: «Тут роботи на 20 хвилинок. Я зроблю, дайте тільки інструмент». А він на мене вирячився та й питає: «Больной, шо лі?»

Увечері я примітив, що у мого сусіда око підбите і шепелявити він почав. «То, каже, до Вєрки чоловік зненацька приперся. Не сповна розуму він у неї».

І знову нудьга… Їж і лежи. А від лежання боки болять… І так день, другий… Ледве тиждень перестраждав! Їй-богу, гірше від каторги! Ото вже хотів було махнути на все рукою і вечірнім поїздом тікати додому. І, знаєте, саме увечері сусід із фіолетовим оком запропонував зіграти в карти.

О, карти я, безумовно, люблю! Зібралася добра компанія. Почали трішки грати «на інтерес», щоб, значить, не так нудно малося. Я в карти добре граю, знаю й замовляння, тож завжди з прибутком. А професор в пенсне, що сидів навпроти, тільки скрипів зубами, зло блискав на нас і весь час програвав.

...Не встиг я оглянутися, як відпустка моя тю-тю. Зібралися, значить, ми увечері перед від’їздом, щоб востаннє перекинутися в карти. І що ж ви думаєте? Отой незугарний професор, ота миршава фігура, вже до півночі нас так вправно обчистив, що в мене й на квиток додому не лишилося. Мій сусід, отой, що з вибитим зубом, профукав телефон, годинник і джинси. Так і поїхав додому у шортах і капцях. Мені ж страшенно не хотілося, але довелося телефонувати дружині та прохати про поміч. Правда, довелося вигадати байку про крадіжку грошей. Тут справа, знаєте, в тому, що колись, це було давно, моя дружина теж була на курорті. І, як вона розказувала, в неї там поцупили гроші. Тепер мені стало самому цікаво, в яку халепу вона тоді ускочила? Отже, ми квити. Так би мовити — паритет сімейний вийшов. Звісно, тепер про нового човна можна надовго забути. Е-ех, усе-таки треба було мені їхати додому того вечора. Або краще навчився б вальс із дамочками кружеляти... «Білий танець», він, знаєте, все одно безпечніше, ніж після картярського програшу без штанів до рідної жінки повертатись...

Чи не так?

Версія для друку          До списку статтей

Кожне сільце має своє слівце      

Юрій ВЛАСІЙЧУК.

с. Малятинці

Кіцманського району

Чернівецької області.

Як не маєш печі, то хоч куфайка на плечі.

На Паликопа пильнуй снопа.

Де спілка, там і сила.

Нам би були гроші і харчі хороші.

А він помагає, як циган державі.

Вперше жінка в чоловіковій хаті, як пташеня, що випало з гнізда.

Я тебе знаю, як облупленого цапа.

На Іллі новий хліб на столі.

І покупця ловлять на живця.

Почекай до Петра — буде нічка тепла.

 

— Ага, оце, певно, і є валютний коридор.

— Ми сметану не продаємо. У нас молоко дуже жирне. Тому і дороге, мов сметана.

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове