Наша пошта

• Прошу слова

Iсторія однієї пісні

Вадим ПЕПА.

м. Київ.

НЕНАВИСНИКІВ будь-чого українського, під’юджуваних російською пропагандою, нині хоч греблю гати. Ось нещодавно натрапив на статтю так званих дослідниць української народної творчості, які знущаються із зумисне переінакшеної ними пісні «Їхали козаки із поля додому».

Якби ж ті великорозумні хоча б здалеку чули про подвижницьку творчість доброї пам’яті заслуженого артиста України бандуриста Василя Литвина та невтомну пропаганду правдивих народних пісень його дружиною Антоніною Гармаш, засновницею Стрітівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва. Вони повсякчас навідувалися до виконавців українських народних пісень, щоб дістатися до першо­джерел, невмирущої народної пам’яті.

У селі Гребені на Київщині літня Єлисавета Антонівна Назаренко зустріла Василя й Антоніну як дорогих і довгоочікуваних гостей. У бесіді господиня зізналася, що болить її серце, коли чує, як знущаються з рідної пісні.

— Кожний народ має свої ідеали. У нас це козак — захисник роду, оселі й рідної землі, втілення доблесті й честі. То як же можна глумитися так, як ото «Їхали козаки із Дону додому»? Ми ж замолоду співали зовсім інакше. А над тим, що часто чую, попрацювали злі вороги. Ще й хтось обізнаний з українською мовою чи то сам зморозив, чи підказав іще підлішому, щоб насміятися: «За воза вчепилась». Мені злощасне не перебороти, а ви вже доносьте до людей правдиве:

Їхали хозари із торгу, з розбою,

Підманули Галю, забрали з собою.

— Дівчинонько гарна, поїхали з нами,

Краще тобі буде, як в рідної мами.

Галя спокусилась, на воза вмостилась.

Та й повезли Галю темними ярами.

Стали спочивати в глибокім ярочку,

Там і оганьбили материну дочку.

Розійшлись по лісу, назбирали хмизу

Та обклали сосну від гори до низу.

Прив’язали Галю до сосни косами,

Підпалили сосну, поїхали сами.

Кричить Галя криком, кричить, репетує:

— Ой хто мене чує, нехай порятує!

Сосна догоряє, Галя примовляє:

— Ой хто дочок має, нехай научає!

Навчіть, батько й мати,

кого дочкам знати,

А кого здалека треба обминати.

Всіма помислами віддане народній пісні подружжя доносило до слуху вщерть заповнених залів правдиве, не замулене, чисте, як сльоза, народнопісенне. Записали три диски. Позначили їх промовисто: «Етнологія, фольклор». Та за великим рахунком на те виходить, що як горохом об стіну. Невже український народ приречений залишатися об’єктом глузувань і не деінде, а в рідній Україні?..