Соняшник № 758

Наш куточок для синів і дочок

Куточок підготувала Олена КОЩЕНКО. Малював Олексій КОХАН.

• Мандрівка в дивосвіт

Коник, хоч і без копит

Чому вони — коники? Мабуть, названі так, бо верхня частина їхнього тіла і справді чимсь скидається на шахову фігуру коня. Ці коники «пасуться» у товщі порослих водоростями морів і океанів, що несуть води тропічними та субтропічними широтами. Вони бувають зовсім малесенькі — до 2 сантиметрів у довжину, і просто велетні — 25-сантиметрові.

МОРСЬКИЙ коник хоч і риба, однак не має лусок на тілі, а лише тонку шкіру, натягнуту між рядами кістяних пластин, розташованих у вигляді кілець уздовж усього тіла. Кожний вид має характерне для нього число пластин. Також різняться коники і «коронами» на голові. Проте всі ці риби плавають не горизонтально, як риби, а вертикально. Їхнім найближчим біологічним родичем є риба-колючка.

Морський коник любить дуже теплі й затишні води. Його володіння — узбережжя Індонезії аж до самої Австралії, уздовж Атлантичного узбережжя Європи, Африки й Північної Америки. Деякі види живуть у водах Тихого океану біля берегів Америки. Там він зазвичай мешкає у захищених від стрімких течій місцях, як-от у теплому мілководді, в заростях водоростей, серед коралових рифів або в густо порослих рослинністю прибережних водах — так званих мангрових лісах. Там їхні вгіддя, де вони полюють на поживу.

Для плавання лише у вертикальному положенні цей морський житель використовує сильний хребетний плавник, яким робить 35-40 рухів за секунду. Тим часом нагрудні плавці слугують йому для повороту. Аби не бути знесеним течією, ці тваринки чіпляються за рослини своїм довгим гнучким хвостом, який спритно скручується, утримуючи їх. При цьому коники великі ненажери — тільки те й роблять, що їдять. Основною поживою для них є манюні рибинки або планктон — малесенькі рачки та водорості.

Помічає їх коник очима. Придивіться до них, вони дуже виразні. Ще й кожне очне яблуко може автономно обертатись, тобто незалежно від іншого. Завдяки цій здатності коник бачить усе, що відбувається по обидва боки від нього. Відтак може спостерігати за жертвою, залишаючись нерухомим.

До того ж морський коник ще й мастак у маскуванні. Завдяки мінливому захисному кольору (коли «пасеться», то набирає кольору підводних рослин) його ворогам не відразу вдається розібрати: перед ним бадилинка водорості чи потенційний «обід». Оскільки коник — дуже «кістляве» створіння, на нього полює тільки великий сухопутний краб, який спроможний його перетравити.

Також здатність маскуватися допомагає конику і самому полювати. Як він це робить? Працює, як надпотужний пилосос! З допомогою трубчастого хоботка-рильця всмоктує у рот здобич навіть із відстані, котра перевершує довжину його тіла. Отака у їхнього природного органа-«пилососа» сила тяги.

Про потомство у морських коників піклується самець, як тільки самка поміщає запліднену ікру в спеціальний орган у порожнині його тіла. Це така собі сумка, що знаходиться у самця під хвостом. Цілих три тижні чи й більше татусь турботливо виношує ікру, аж поки просто у порожнині з ікринок не вилупляться та водночас не вийдуть назовні мальки (це єдина відома на Землі істота, у якої потомство народжує самець). Зазвичай мальків кілька тисяч, і вони є мініатюрними копіями своїх батьків. Подібно до більшості риб, морські коники не доглядають за потомством після народження. Тож мальки часто стають жертвами хижаків або гинуть у стрімких морських течіях, які відносять їх далеко від рідних заростей або у райони з несприятливими температурами. Відтак, за припущеннями вчених, не більш як п’ятьом малькам, що вилуплюються з кожної тисячі ікринок, щастить дожити до дорослого віку.

Отакий він дивакуватий, морський коник. На щастя, цій істоті поки що не загрожує вимирання, тож почувається вона у морях доволі привільно.