Архів
Вівторок,
10 вересня 2019 року

№ 71 (19718)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Криниця
  • За рубежем
Вимагають вищих зарплат

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Страйкують пілоти «British Airways».

Докладніше...
Початок інтеграції

АЛБАНІЯ готується до переговорів про вступ до ЄС.

Докладніше...
Погрожують «відкрити ворота»

ТУРЕЧЧИНА пригрозила ЄС відкрити для біженців кордон у Європу.

Докладніше...
Сформували уряд    

СУДАН. Уперше після повалення влади президента Омара аль-Башира сформовано уряд.

Докладніше...
Переговори у глухому куті

ПІВНІЧНА КОРЕЯ. Сполучені Штати вчергове посилили санк-ції проти офіційного Пхеньяна.

Докладніше...
Два президенти на одну країну

ВЕНЕСУЕЛА. Проти лідера опозиції Хуана Гуайдо порушено кримінальну справу.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Слава і біль України

Підрубане коріння роду

Зенон МИХЛИК.

м. Тернопіль.

Восени минулого року Верховна Рада України ухвалила давноочікувану постанову про вшанування однієї з трагічних сторінок життя українців — депортації зі споконвічно їхніх теренів Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини і Західної Бойківщини у 1944-1951 роках. За оцінками істориків, тоді було примусово переселено майже 700 тисяч автохтонних мешканців цих земель.

СПЛИВЛО 75 років од початку тієї масштабної антиукраїнської операції. Документально підтверджено, що сплановане зверхниками тодішніх радянського і польського комуністичних режимів тотальне виселення українців відбувалося за етнічною ознакою. І ось днями, уперше на державному рівні, як рекомендував Український інститут національної пам’яті, відзначено сумний ювілей.

— Офіційно це називалось переселенням (пізніше, для виправдання, його намагалися прилаштувати до новітнього нейтрального терміну — «соціальна інженерія». — Авт.), та насправді нас брутально вигнали з рідних домівок, — нагадав учасникам скорботного віча в Тернополі голова ГО «Всеукраїнське товариство «Лемківщина» Олександр Венгринович. — Тому прикро, що насильство, яке прирівнюємо до спроби учинення геноциду, досі не отримало належної політичної та правової оцінки. Перед нами навіть ніхто не вибачився, як, скажімо, недавно Німеччина перепрошувала поляків за знущання над ними під час Другої світової війни.

Про жахливі деталі депортації нинішні нащадки вигнанців дізнавалися із перших уст — від батьків, бабусь, дідусів. Перший її етап, «добровільний», тривав менш ніж півроку, до весни 1945-го. Тоді у «щирі» запевнення уряду УРСР про заможне й щасливе колгоспне майбутнє повірили лише 4,8 відсотка переселенців.

Заяви на виїзд здебільшого подавали люди, господарства яких знищила війна, або застрашені польськими підпільними бойовиками. Були й інші причини: українців за новою земельною реформою не наділяли землею, закривали їхні школи, храми. Як наслідок, зростала національна ворожнеча між ними і поляками. Як тоді повідомляв у Київ уповноважений чиновник уряду УРСР, почастішали випадки грабунків, навіть убивств українців, однак це залишалося поза увагою органів польської місцевої влади.

Невдовзі намітився відтік у рідні краї переселенців-першопроходців, котрі встигли збагнути «переваги радянського способу життя». Щоб припинити «безобразіє», нарком внутрішніх справ УРСР В. Рясний навіть був змушений видати у жовтні 1945 року наказ «Про запобігання самовільних переїздів господарств евакуйованого з Польщі українського населення». По суті, запроваджувалось кріпацтво.

«А в цей час на території Польщі, — підтверджує численними архівними документами відомий історик Іван Білас, — творився справжній терор проти українського населення. У перші місяці 1945 року за наказом Сталіна його ставленики у Польщі почали організовувати спеціальні збройні формування, які взялися за мордування українців, щоб прискорити виконання переселенської акції. Їх жорстокості не було меж. Запалали цілі села на Лемківщині, Надсянні, Холмщині».

Завдяки таким «методам» упродовж вересня 1944 — липня 1946 років до СРСР було переселено 482,8 тисячі осіб. Решту майже 150 тисяч українців з етнічних земель 1947-го депортувала на північ і північний захід Польщі наступна злочинна акція — «Вісла». Основною метою було розпорошити їх серед польського населення, ізолювати і зденаціоналізувати у чужому середовищі. Тамтешні урядники і їхні каральні органи успішно скористалися радянським досвідом «вирішення національного питання», коли подібним чином виганяли із рідних місць цілі народи — кримських татар, чеченців, балкарців, інгушів, калмиків… Після такої ретельної «зачистки» до 1951 року з території Польщі до УРСР було переселено ще близько 50 тисяч осіб.

До речі, сенат уже Демократичної Республіки Польща в серпні 1990-го дав політичну й моральну оцінку акції «Вісла», засудив її як насильницьку, що позбавила українців їхнього майна, будинків, святинь. І висловив побажання розвивати з Україною, яка проголосила себе суверенною і незалежною державою, добросусідські дружні відносини.

Відтоді минуло майже три десятиліття, однак нащадки депортованих зі споконвічно своїх теренів Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини і Західної Бойківщини українці так і не дочекались офіційного вибачення за трагедію 1944-1951 років. Однак сподіваються почути його.

На фото Василя Балюха: нащадки депортованих українців.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Прилетить чародійник і безплатно покаже...
Читати
Увага: маніпуляції
Читати
Дзвенітимуть, а не шелестітимуть
Читати
На хліб з маслом у середньому вистачає
Читати
Хто не встиг, той оштрафований
Читати
У зиму ввійдемо впевнено
Читати
Зерно поїхало світом...
Читати
...I курятина також
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове