Криниця

Сторінку підготував Василь ПІДДУБНЯК.

• Книжкова полиця

Молитва за Україну

Володимир БУРБАН.

У «В’юнищі». Мал. Тараса Шевченка. 1845 р.

Іван Шпиталь, відомий український письменник і журналіст, подав на суд читачів два ошатні п’ятсотсторінкові фоліанти під загальною назвою «Україна перед Богом і перед світом» (на підході книга третя).

ГОРТАЄШ сторінки і згадуються слова Антуана де Сент-Екзюпері:

«…У вік реклами, конвеєра, тоталітарних режимів… існує лише одна-єдина на світі проблема — повернути людям духовну сутність, духовні турботи».

Коли ще сказано, але сьогодні звучить особливо актуально. Книги І. Шпиталя — глибоко духовні, щирі й людяні. Це розмова про Україну, розмова-сповідь, розмова-молитва. У ній сльоза й усміх, гнів і обурення, осуд і проща. Має рацію автор, стверджуючи: «Ніяке телебачення, ніякий інтернет не замінять мудру книгу». Шкода тільки, що Шпиталева дилогія, як сьогодні ведеться, видана скромним тиражем, і її читацька аудиторія вкрай обмежена.

Іван Шпиталь протягом довгих років густо засіває письменницько-журналістську ниву. Провідна його тема — тема України, утвердження її державності й незалежності. Для Івана Григоровича Україна починається з рідного села В’юнище, нині покійного — воно поховане на дні «рукотворного» нещастя — Канівського моря. А як багато значить В’юнище для історії нашої України, її духовності! Це святе місце двічі ставало прихистком для Т. Г. Шевчека, тут він виконав сепією малюнок «У В’юнищі», а головне — написав віхотворчі поетичні шедеври — «І мертвим, і живим», «Холодний Яр», «Псалми Давидові», «Минають дні, минають ночі», «Три літа».

В’юнище — це Переяславщина. І. Шпиталь з любов’ю пише про Переяслав-Хмельницький, закликаючи перетворити його на нашу духовну Мекку — одних музеїв тут майже тридцять! Та ще додаймо героїчну історію міста. Повсталий Переяслав був зруйнований москалями, які прагнули «вижєчь і висечь» якомога більше «хохлов».

І. Шпиталь не раз звертався до теми українсько-російських відносин, одвічної загарбницької суті московщини, яка простягла свої щупальця «от хладных финских скал до стен недвижного Китая». Поміркуйте, каже Шпиталь: від 1300 року і до початку ХХ ст. Московія зросла більш як у 2,5 тисячі разів, тобто щороку додавала до «рускава міра» площу розміром із нинішню Естонію.

А яких «вождів» викохала! Звертаючись до постаті одного з них, Петра Першого, Іван Шпиталь наводить промовисті рядки Льва Толстого: «С Петра І начинаются особенно поразительные и особенно близкие и понятные нам ужасы русской истории… Беснующийся, пьяный, сгнивший от сифилиса зверь, четверть столетия губит людей, казнит, жжет, закапывает живьем в землю, заточает жену, распутничает, мужеложствует… Сам, забавляясь, рубит головы, кощунствует, ездит с подобием креста из чубуков в виде детородных органов и подобием Евангелий — ящиков с водкой… И не только не поминают его злодейств, но до сих пор не прекращают восхваления доблестей этого чудовища, и нет конца всякого рода памятников ему».

Нинішня Росія пошановує не тільки Петра Першого й Івана Четвертого, Катерину II і Й. Сталіна, а й складає захмарні рейтинги україножеру Путіну, який не визнає Україну за державу. Договорився до того, що Росія виграла б війну з Гітлером і без України. І це при тому, що Україна дала фронту шість мільйонів воїнів, понад дві тисячі Героїв Радянського Союзу…

Публіцистична палітра І. Шпиталя творилася упродовж кількох десятиліть. Серед багатьох періодичних видань, де друкувалися його статті, нариси, фейлетони, — «Вечірній Київ» часів І. Семенця і В. Карпенка, «Літературна Україна» Б. Рогози, «Час-Тайм» і «Українське слово» Г. Кримчука, «Дзеркало тижня» та багато інших. У цьому ряду, звичайно ж, і «Сільські вісті» Івана Сподаренка. «Пам’ятний добром великої душі» — так називалася стаття І. Шпиталя до сороковин прощання з великим громадянином, народним депутатом, Героєм України. Письменник, як однокурсник Івана Васильовича, згадує унікальну плеяду випускників-однокашників по Київському університету: Віктора Близнеця, Миколу Сома, Тамару Коломієць, Бориса Рогозу та ще багатьох. Письменник замислюється над феноменом головредакторського довголіття Івана Сподаренка, який, наголошує І. Шпиталь, перетворив «Сільські вісті» у газету захисту інтересів селян України.