Архів
П’ятниця,
16 серпня 2019 року

№ 65 (19712)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта
  • За рубежем
Криза у верхах

ІТАЛІЯ. Парламент розгляне вотум недовіри уряду прем’єр-міністра Джузеппе Конте.

Докладніше...
Ядерний шантаж

ІРАН оголосив про відновлення центру з вивчення ядерних технологій.

Докладніше...
Запекле збройне протистояння

СИРІЯ. На півдні провінції Ідліб повстанці збили літак режиму Башара Асада.

Докладніше...
Гонка озброєнь

НІМЕЧЧИНА. Ангела Меркель звинуватила Росію у навмисному «розвалі ракетного договору зі США».

Докладніше...
Акції протесту тривають

КИТАЙ. У Гонконгу не вщухають акції протесту.

Докладніше...
Держпереворот чи політична розправа?

КИРГИЗСТАН. Колишнього президента Алмазбека Атамбаєва звинуватили у підготовці держперевороту.

Докладніше...
Безпрецедентне  партнерство

США підтримають вихід Великої Британії з Євросоюзу без угоди про умови Brexit.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Сторінки історії

Народний месник Полісся

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Фото з архіву СБУ.

До 1921 року минулого століття частина Гомельської області та три райони Чернігівської (Ріпкінщина, Лоєвщина та Городнянщина) контролювалися повстанськими загонами Івана Васильчикова (на фото), якого в народі називали отаман Галака. Влада червоних на цих землях була формальною, всім заправляли повстанці.

Такі були часи

ГАЛАКА навіть мав своїх агентів в органах більшовицької влади Чернігова, а його загони виринали аж під Ніжином. Він воював пліч-о-пліч з відомим отаманом Добривечір, вів переговори з Петлюрою та Махном.

Його тактика — діяти малими групами — давала змогу роками успішно нападати на міліцейські відділи, продконтори, де зберігалися продукти та майно, відібрані у селян. Більшість відбитого він повертав людям, за що й здобув справжню народну любов. Щоправда, багатьох лякала жорстокість, із якою він розправлявся з більшовиками. Хоча селяни переважно його виправдовували: мовляв, часи такі. Або він їх, або вони його.

Іван Васильчиков був невловимий для НКВС і регулярних частин червоноармійців — його загони налітали, як вихор, чинили каральні акції проти окупантів і так же хутко розчинялися після них у лісах і болотах Полісся. Це спричиняло неабияку халепу більшовицькій владі, тому вона неодноразово засилала на ці території своїх ліквідаторів. Однак неймовірна, аж до хворобливості, підозріливість отамана Галаки тримала його завжди на сторожі. Усіх непевних людей, які потрапляли у його загони, він допитував особисто. Відомо про щонайменше п’ятьох ідентифікованих ним співробітників «чека», які прибули до загону з потайною місією вбити отамана.

Шоста спроба

СЕКРЕТНИЙ співробітник НКВС Федір Гончаров (справжнє прізвище Гончар) став шостою спробою чекістів знищити невловимого Галаку. Агент був уродженцем села Осьмаки Коропського району Чернігівщини. Він мав досвід ліквідації народних отаманів, зокрема Марусі Чорної, загони якої діяли на півдні України.

З районного містечка Ріпки Гончаров дістався села Мутичів, де спершу працював у місцевого мірошника. Затим найнявся на роботу до жінки, чоловік якої воював у Галаки. Дуже емоційні негативні висловлювання Гончарова на адресу більшовиків спрацювали: в одну з ночей чоловік цієї жінки забрав Гончарова до лісу. Галаки на місці не було, тож допитував його отаман Добривечір. Новий повстанець йому сподобався, а Галака, котрий з’явився невдовзі, всупереч своїм правилам не поспілкувався з Гончаровим особисто, а, вислухавши доповідь Добривечора, наказав залишити його в загоні. Мало-помалу, день за днем чекіст втирався до отамана в довіру… А літньої ночі проти Івана Купала 1921-го вбив народного месника. Так обірвалося життя однієї з найсуперечливіших постатей тієї вогняної доби.

Дорога до вічного спочинку

ЩЕ ДОНЕДАВНА залишалася загадкою дата народження Івана Васильчикова. Врешті чернігівські дослідники, спираючись на розповіді старожилів, з’ясували, що майбутній селянський ватажок народився навесні 1893 року і був хрещений у церкві села Грабове Ріпкинського повіту Чернігівської губернії. Отож загинув командир у віці 28 років.

Непростою виявилась історія поховання «зеленого отамана». За словами нині покійного мешканця села Пилипча (Ріпкінщина) Івана Дмитровича Пилиповича, Галаку хоронили троє його найближчих охоронців. До певного часу навіть рідні не знали, де його могила. Дружина Пилиповича була далекою родичкою Васильчикових, тож їй було чимало відомо про свій рід.

«Поховали отамана біля Чорної річки, на околиці Пилипчі, — згадував Іван Дмитрович. — Викопану землю вкинули у річку, аби ніхто не здогадавсь, що тут могила, а на місці останньої посадили березу…»

«Більшовики не вірили Гончарову, що він убив Галаку. Вимагаючи доказів, вони оголосили амністію тим, хто вкаже, де він похований, — продовжував свою розповідь Іван Дмитрович. — Знайшлися такі, хто видав місце поховання Галаки. Це були двоє білорусів. Тіло Васильчикова привезли в село на пізнання. Люди підтвердили, що вбитий — Галака. Комісари дозволили його поховати, але без священика і без хреста, не на кладовищі. Навідувати його могилу було суворо заборонено. Сестра Івана Васильчикова посадила на його могилі кущ бузку, щоб її можна було легко знайти».

Не менш фатальною виявилася й подальша доля вбивці «зеленого» отамана — Федора Гончарова. Президія ВУЦВК у 1922 році нагородила його орденом Червоного Прапора УРСР. Однак прожив він недовго. Його оголосили троцькістом, а взимку 1935-го він помер від голоду й холоду. У чекіста, який ліквідував не одного повстанського отамана, не було грошей, щоб купити дров і харчів.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Україна... з Кучмою
Читати
Де родився, там і згодився
Читати
Поліграф так поліграф
Читати
Догралися...
Читати
Відкриваємо браму
Читати
Віртуальні — зручні
Читати
Стимулюють утеплятися
Читати
Небезпечний прецедент
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове