До миру треба готуватися

Михайло ГУБАШ.

Українсько-російський кордон, Чернігівщина. Фото radiosvoboda.com

На початку 2000-х Володимир Путін заявляв, що питання Криму для росіян зняте — півострів входить до складу України. Прозвучало це після підписання 2003-го Договору про державний кордон між Російською Федерацією і Україною. Цей документ закріпив відповідні положення ухваленого ще у 1997 році Договору про дружбу, співробітництво і парт­нерство між двома державами. Минуло 10 років від тієї заяви і…

_{Путін не Єльцин}

…І ПРЕЗИДЕНТ РФ знову рубонув: питання Криму закрите. Проте цього разу — для українців, тому що півострів «повернувся» до складу Росії.

Чому ж так сталося?

Чи не в кожного військово-політичного аналітика, мабуть, є цьому своє пояснення. Якщо ж узагальнювати, то причини такої путінської політичної еквілібристики пояснюються усього кількома «теоріями».

Перша, найпростіша, зводиться до того, що ВВП ніякий не брехун і не підступний зрадник. Мовляв, усі політики у світі так роблять — змінилася ситуація, помінялися й погляди, а з ними і риторика. Було ваше — стало наше…

Інші теоретики стверджують, що хто б не був на чолі сусідньої Росії, він усе одно залишиться імперцем, а сама країна — одвічним агресором. Мовляв, така її суспільно-політична природа і історична обумовленість. Тому що імперія.

Прихильники першої теорії стверджують, що жодних планів із «віджиму» Криму у Путіна спочатку не було. А на думку вкрасти у сусіда, поки горить його хата, ласий клаптик земельки його наштовхнули відомі події в Україні. Охоплена полум’ям майданів у Києві та інших містах, а тому слабка і знесилена внутрішнім протистоянням, вона нездатна була дати гідну відсіч агресору.

Втім, дехто вважає, що на авантюру з анексією Криму кремлівського володаря спровокували і підштовхнули… з-за океану. Буцімто у лютому-березні 2014-го Сполучені Штати спеціально застерігали тимчасову постмайданну владу від збройного опору агресору, аби той заковтнув наживку, захопив Крим і таким чином підставився під міжнародний осуд і відповідні санкції. Мета проста — в очах усього світу РФ абсолютно справедливо має вигляд порушниці міжнародного права, а її економіка, обтяжена санкціями, поступово загниває.

Що ж до прихильників другої теорії, то тут усе зрозуміло без особливих пояснень. Імперії без експансії довго не живуть. Вони розвиваються за рахунок розширення (в тому числі й прихованого — неоколоніального) або ж розвалюються. Де-де, а в Росії це чудово розуміють. Звідси й відповідні реакції та дії, хто б там що не казав і як би не засуджував. «Танкі грязі не боятся…»

Проте не завжди так. Принаймні коли влітку 1993-го парламент РФ під проводом Руслана Хасбулатова одностайно ухвалив постанову про російський статус Севастополя, тодішній президент Росії Борис Єльцин відреагував негативно: «Мені соромно за рішення парламенту… Не починати ж війну з Україною».

Та то, мабуть, був виняток, що, як то кажуть, тільки підтверджує правило. Тож усі побачили: Путіну на відміну від його попередника нітрохи не соромно і розпочати війну з Україною для нього — раз плюнути.

_{План Zet}

ХАЙ там як, але чимало спостерігачів стверджують, що у кремлівського керівництва завжди були в наявності різні сценарії розвитку подій у різних сферах буття. Підготовлені і розроблені вони фахівцями найвищого рівня. Причому не геніями-одинаками, а цілими академіями, інститутами та службами відповідного профілю. Існували такі сценарії і щодо Криму. Причому у найрізноманітніших варіаціях: якщо буде так, то діяти потрібно так, а якщо ось так, то так і т. д., і т. п. Тобто існували «план А», «план Б», «план В» тощо.

Тому у потрібний час у потрібному місці застосовували відповідний ситуації сценарій дій і… перемагали.

В Україні також є різні установи та організації, які мають опікуватися питаннями національної безпеки в різних сферах — від військової до соціально-економічної. Втім, незважаючи на солідні назви («академія», «інститут» тощо), чимало з них є «приватними крамничками» на чолі з директором і одним-двома його помічниками-секретарями у складі. Ото й уся «наукова міць». Зрозуміло, що з таким кадровим потенціалом серйоз­­них сценаріїв на ту чи іншу загрозливу для країни ситуацію не розробиш. Хіба що навигадуєш бозна-які варіації…

А втім, хоча б трохи заспокоює той факт, що Україна має передбачені варіанти принаймні на випадок припинення Російською Федерацією транзиту газу до Європи. «Було б абсолютно безвідповідально не мати плану «Б», — наголосив днями із цього приводу секретар РНБО Олександр Данилюк. Тим паче що, за його словами, питання енергетичної безпеки є пріоритетним для керівництва держави. Однак і на це, і на багато інших питань, надто пріоритетних, непогано було б мати не тільки один план «Б», а й «В», «Г», «Д»… Аж до «Я», або, якщо скромніше, то латинського «Z».

Якщо ж серйозно, то всіх, хто переживає за національну безпеку України (а таких мало б бути 40 мільйонів), напевне зацікавить надана Головним управлінням розвідки Міноборони України інформація щодо восьми сценаріїв розвитку агресії Росії проти України в найближчі роки. Чотири з них — за участі Збройних сил. Розглянемо ці варіанти.

_{Повномасштабна агресія РФ проти України}

ЗРОЗУМІЛО, що найнебезпечнішим сценарієм є повномасштабна війна Росії проти України. Про цей та інші сценарії агресії і можливі шляхи адекватної відповіді на них ідеться у матеріалі спеціального проекту Радіо Свобода «Донбас. Реалії».

На думку фахівців, у разі ухвалення такого рішення керівництвом Росії реалізовуватися цей сценарій буде у вкрай стислі терміни — щоб мінімізувати опір. Для знищення важливих військових і економічних цілей, кажуть аналітики, можуть бути використані авіаційні удари.

До речі, за даними військової розвідки, кількість літаків тактичної авіації у прикордонних з Україною районах досягла 500 одиниць, а військових вертольотів — понад 300.

«Я переконаний на 100 відсотків, що перший етап — це проведення повномасштабної повітряної операції. Там бере участь не лише авіація. Там беруть участь і ракетні війська та артилерія, засоби радіоелектронної боротьби. Вони від цього не відмовились. Ми маємо до цього готуватися і говорити про це абсолютно відкрито», — зазначає помічник керівника Офісу Президента України Іван Апаршин.

Наступним етапом повномасштабного вторгнення може стати сухопутна операція. За інформацією військових, іще торік Росія зосередила на українсько-російському кордоні, а також на окупованих територіях понад 80 тисяч військовослужбовців.

Припускають військові і використання ЗС РФ нестратегічних, тобто менш потужних, ядерних боєзарядів. За даними Міноборони, тільки в анексованому Криму зараз розміщено п’ять кораблів, шість підводних човнів і 12 бомбардувальників, які здатні нести ракети з ядерним боєзарядом.

Російська Федерація може здійснити три тисячі пусків високоточних ракет. Зрівнятися за кількісними показниками з російською армією українська не може, стверджують аналітики, тому необхідні нестандартні рішення. У тому числі й на території Росії.

_{Чим зможемо протистояти}

ЕФЕКТИВНОЮ зброєю в цьому разі можуть стати приватні військові компанії. Фахівці як приклад наводять саму Росію, яка вже активно використовує парамілітарні групи для виконання завдань у Сирії та низці африканських країн. Засвітилася одна з них — ПВК Вагнера — і на Донбасі, де свого часу, як кажуть, ліквідувала кількох «неслухняних» ватажків сепаратистів.

«Такі компанії виконують будь-які замовлення, а головне — це те, що вони діють начебто самостійно. Тобто там їх можуть розглядати як угруповання злочинців. Але вони діють самостійно, автономно і немає відповідальності держави», — наголосив директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак.

Козирем Збройних сил України, вважають досвідчені спеціалісти, може стати власне ракетне озброєння. Зокрема, крилаті ракети «Нептун», які нині проходять випробування і здатні вражати цілі на відстані до 280 кілометрів. А також нова українська система залпового вогню з керованим боєприпасом «Вільха». Дальність роботи цієї РСЗВ — 130 кілометрів.

_{Конфлікт усередині країни}

ЩЕ ОДИН сценарій агресії, який військові вважають найімовірнішим, — це конфлікт усередині країни. Операція спрямовуватиметься на дестабілізацію ситуації в Україні. Цей сценарій можуть реалізувати сили спеціальних операцій РФ, а також незаконні збройні формування.

Із чимось подібним ЗСУ вже стикалися у 2014-му в Криму і на Донбасі.

«Коли час «Ч», так би мовити, наступає, тоді починають працювати диверсійно-розвідувальні групи, які можуть знищувати арсенали, створювати різноманітні ситуації, коли буде якась техногенна катастрофа. І люди просто боятимуться. Почуватимуться незахищеними. Відчуватимуть до влади недовіру. Росія найбільше акцентуватиме на розхитуванні суспільства і на зміні військово-політичного керівництва на більш лояльне або абсолютно лояльне до Росії», — попереджає В. Бадрак.

_{Провокації на кордоні}

НАСТУПНИЙ варіант — це можливий прикордонний конфлікт. Тут потенційно небезпечними вважають російсько-українські ділянки кордону, окуповані території і кордон із невизнаним Придністров’ям. А також Білорусь, де розміщені об’єкти збройних сил РФ і проводяться спільні військові маневри.

«Це може бути абсолютне інсценування, театралізована постановка, яка буде використана для того, щоб усьому світу показати якусь картинку. Ось українські військові або якісь парамілітарні групи працюють і щось там знищують. І під це, безумовно, є можливість втягнути у величезну війну», — переконаний Валентин Бадрак.

Утім, на думку експертів, в цьому контексті варто розглядати не тільки Росію, а й пов’язані з нею країни і території.

«Румунія — є якісь варіанти конфліктні? Є! Острів Зміїний показав це. Угорщина — є певні розбіжності? Є розбіжності! Це не означає, що буде пряме вторгнення. Це може бути, знову ж таки, якась інспірована ситуація, коли місцеве населення починає терміново отримувати паспорти і говорити: давайте ми тут автономію робитимемо», — прогнозує член правління Українського інституту досліджень безпеки Олексій Грідін.

_{Втягнення в іншу війну}

ЧЕТВЕРТИЙ, і останній, сценарій, оцінений як малоймовірний, але небезпечний, — це конфлікт Росії із сусідніми країнами, в який може бути втягнута Україна. Передовсім мова про країни Балтії, які також перебувають під загрозою агресії з боку Російської Федерації.

На думку аналітиків, озвучені сценарії у майбутньому мають безпосередньо впливати на напрями переформатування та розвитку Збройних сил України. Сподіватимемося, що так воно й станеться. До речі, на наступний рік Міноборони запросило 218 млрд 700 млн грн, що становить 4,8% прогнозованого ВВП. Це майже вдвічі більше коштів, ніж передбачено держ­бюджетом на поточний рік. Тепер слово за керівництвом держави. Гадаємо, там знають, що той, хто не хоче годувати власну армію, годуватиме чужу. І розуміють стародавню мудрість: хочеш миру — готуйся до війни.