Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Байки у прозі

Вовк-вегетаріанець

Валентин ШУЛЬГА. м. Київ.

Новина пронеслася лісом, наче вогонь по сушнику. Не відомо, хто перший приніс її: чи то всюдисуща Сорока, чи Білка-пострибуха. Але незабаром усі дізналися, що Вовк, це осереддя грубості і насильства, перейшов на овочі.

Мешканці лісу були вражені і при зустрічі тільки й говорили про це. Одні вірили, інші начисто заперечували.

— Тр-рава-мур-рава замість м’яса? — замахала крилами стара Ворона, яка чула на своєму віку і не такі речі. — Бр-р-рехня!

— Анекдот! — підтримав її Дикий кабан.

А ось вічний оптиміст Заєць зрадів:

— Критика допомогла! Дієва ця штука, якщо навіть запеклі хижаки виправляються.

— Сірий ніколи не був жорстокий за вдачею, — тихенько підгавкувала Лисиця. — Ну зривався часом. Із ким не буває... Ми ж інколи самі розлючували його. Годі й казати — молодець! Знайшов-таки сили стати добрягою.

Пристрасті розбурхалися. А оскільки чутки неустанно поширювалися, вирішено було відправити Білку і Дятла, які, дотримуючись застережних заходів, перевірили б новину.

Відомості, що принесли розвідники, всіх приголомшили. Все правда: Вовк, немов Коза, трощить капусту.

Цікавість перемогла страх, і невдовзі біля вовчого лігва зібралася сила-силенна тварин. Подиву не було меж. Великий-превеликий Вовчара спокійно дивився на тих, хто примостився поблизу. Навіть зубами жодного разу не клацнув. Найзавзятіші скептики тільки лапами розводили. Виявляється, чудеса бувають!

Звідки їм було знати, що під час недавнього нападу Вовка на сільську отару вівчарі вибили йому всі зуби...

Філософ

Коса наскочила на камінь.

— Усе ні з місця, лежню? Бридко дивитися — мохом заріс! Дивись, щоб кепсько не було: під лежачий камінь вода не потече.

Слова Коси зачепили Камінь за живе. Він якусь мить вертівся з боку на бік, а потім затих.

— А нащо, власне, хвилюватися? — заспокоював себе. — Колись на цьому місці море було. Хтозна, що завтра трапиться. Історія, як відомо, по колу рухається...

Свій хлопець

Про Віника говорили як про доброго хлопця.

Щоразу, коли безтурботна Попільничка струшувала попіл на килим і лунали сердиті голоси щодо необхідності повідомити Господаря будинку про її непорядну поведінку, Віник наполягав, щоб усе вирішувалося полюбовно.

— Ну буває. Звичайна необачність. Але навіщо виносити сміття з хати? Ми ж тут усі свої! — захищав він у таких випадках винну.

Кімнатним Меблям після такого зауваження ставало якось незручно за своє різке осудження вчинків Попільнички. Всі збентежено замовкали: можуть подумати, що вони просто прискіпуються до неї.

Відстоявши слабкого, Віник спокійно продовжував куняти в кутку. Він був задоволений, і нікому жодного разу не спало на думку, що Віник звичайнісінький ледар.

Миротвориця

Лосі билися довго і запекло. Вони з ревом кидалися один на одного. Тріск рогів був схожий на рушничні постріли, земля грудками відлітала на всі боки, збиваючи хвою з ближніх сосен. Невисокі осики з хрускотом гинули під могутніми копитами. Все живе забігло подалі від страшного місця.

Нарешті стихло. Мабуть, згодившись на нічию, тварини розійшлися. З розкиданої купи ламані жваво вискочила Мураха. Ворухнувши вусиками, вона промовила, звертаючись до Жука: «Бачив? Третій раз сьогодні мирю. Ну а не дай Боже не встигну в потрібний момент? Убивством же пахне!..»

Цап-відбувайло

Ведмідь ніяк не міг упоратися з огидним тремтінням. Розумів: цього разу так йому не минеться.

У приймальні зі співчутливою міною його зустріла референт Лева Лисиця.

— Ну що сам? — глухо проказав Клишоногий.

— Лютує... — відповіла та тихенько, глянувши скоса на двері, продовжила: — Сірого у вікно викинув!

Ведмідь ще більше удався в тугу. Легко сказати — залишив Царя звірів без обіду!.. Він обачно прочинив двері і завмер в отворі. На недбайливого інтенданта звалилося небувалої сили ричання.

— Сім шкур-р-р спущу!!! — наостанок, наче довбнею, оперіщив Володар невдаху, котрий прожогом вискочив з кабінету.

...Через годину, ситий і задоволений, Лев солодко дрімав у кріслі. Лапи його приємно зігрівала шкура чергового Цапа-відбувайла.