Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Бувальщина

Солодка муха

Пилип ЮРИК.

м. Запоріжжя.

Наша вчителька української у Звенигородському сільськогосподарському технікумі Ольга Павлівна досить трепетно ставилася до творчості класика літератури Володимира Сосюри. Слідкувала ретельно, щоб його поезії, що входили до програми навчання, знали абсолютно всі учні. Тому початок вірша педагог пропонувала виголосити Валерію. Той декламував:

Так ніхто не кохав.

Через тисячі літ лиш

приходить подібне кохання.

Після цих слів учителька зупиняла читця й оголошувала:

— Далі продовжить Катя.

За нею строфу читав Володимир, потім — Оленка, Микола... А як закінчувався вірш, наступний студент починав знову першу строфу. Кожен знав, що треба вивчати весь поетичний твір, бо ніхто не відав, який куплет йому випаде. Декламували вірша гарно, виразно, учні вкладали в читання частинку душі. Крізь відчинену кватирку аж на вулицю лунало:

В’яне серце моє од щасливих

очей,

що горять в тумані

наді мною...

Поезія серйозна. Здавалося б, ніщо не передбачало й натяку на гумор і веселощі. Але сміх таки з’явився там, де його ніяк не очікували. Реготали учні, аж на столи лягали, сміялася й учителька...

Ольга Павлівна запропонувала продекламувати другу строфу Тані. Тій треба було прочитати:

Дише тихо і легко

в синяву вона,

простягає до зір свої руки...

В день такий

на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої

муки.

Таня ж, усім на диво, чомусь по-своєму проказала останній рядок:

І тремтить од солодкої...

мухи.

Посміялись, урок закінчивсь. А Таню ще тижнів зо два студенти дражнили «солодкою мухою».