Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

Усмішки по-галицьки

Іван МАРТИШКО.

м. Мостиська

Львівської області.

— Кіндрате, ти вже на пенсії?

— Так.

— А ким працював?

— Директором заводу.

— А зараз чим займаєшся?

— Працюю заступником.

— У кого?

— У дружини.

* * *

Невістка до свекрухи:

— То правда, що ви казали своєму Оресту, щоб він на мені не женився?

— Боже борони, то чиста брехня, я тільки йому казала, що гіршої дівчини, як ти, в селі немає.

* * *

— Оксано, ти ж знала, що Петро — мисливець і рибалка, а такі люди — типові брехуни. То чому ти вирішила вийти за нього заміж?

— А я шукала чоловіка по своєму характеру.

* * *

Покупець до продавця песика:

— Скільки йому місяців?

— П’ять.

— Що ви за нього хочете?

— Дві тисячі.

— Чому так багато?

— Бо він походить від знаменитих осіб.

— Яких?

— Від сучки балерини і пса клоуна.

* * *

Телефонує батько до сина-студента:

— Як справи, Васю?

— Кепські.

— Чому?

— Пішов складати залік із хімії і дав викладачу 50 доларів, а він повідомив ректору, що я давав хабар.

—І що тепер?

— Висилай мені 200 доларів, я віднесу їх ректору, щоб той не заявляв до поліції.

* * *

— Миколо, як ти живеш із кумом Василем?

— По-різному.

— А конкретно?

— Якщо він ставить мені могорич, то живу з ним добре, а якщо не ставить, то навіщо він мені такий потрібний.

* * *

Лікар до пацієнта:

— А ви зверталися раніше до лікаря?

— Звертався до якогось дурня і нічого не допомогло, а тепер вирішив прийти до іншого.

* * *

— Доброго дня, Миколо!

— Привіт!

— Як живеш?

— Слава Богу, добре.

— Горілочку ще п’єш?

— Не більше разу на тиждень.

— Сам п’єш?

— Тільки з кумом.

— А хто в тебе кум?

— У мене їх аж семеро.

* * *

П’яний до полісмена:

— Ти мене знаєш?

— Ні. Вперше бачу.

— То відведи мене додому, познайомимося.