Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Євген Дудар: 50 років із «Веселою світлицею»

Штурм піка Надії

Найкращий відпочинок — альпінізм. У цьому нарешті мене переконав плакат, що три роки висів на фасаді нашого будинку. В себе на заводі я організував команду відчайдухів, і ми сказали: «Не йде гора до Магомета, то ми підемо до гори».

Великих гір поблизу не було. Проте на Україні, мабуть, нема району, де б не було якщо не скелі Кохання, то бодай каменя Кохання.

Стримить така скеля і в нас. Посеред річки Ікавка. Чималенька. Близько 50 метрів. Така крута, що чорт голову зламає. Назвали ми цю скелю умовно піком Надії. Попросили одного рибалку, щоб перевіз нас до її підніжжя, й задумалися: «З чого починати?».

— Мабуть, із пляшки, — сказав начальник цеху Соломаха. — До вечора далеко. Гора ж невисока, подолаємо!

— Ні, — заперечив я. — Давайте спочатку складемо план, візьмемо зобов’язання.

— Так то й так. Ти профорг, тобі видніше, — згодилися всі.

— В кого які пропозиції? — спитав я. — Може, хтось хоче виступити з якоюсь ініціативою?

— Я, — сказав слюсар Дирунець. — Закликаю всіх узяти пік у скорочені строки і беру на себе конкретне зобов’язання на 15 метрів понад план...

Ініціативу Дирунця було схвалено одноголосно. Й ми дружно взялися до питання, поставленого на порядок дня начальником цеху Соломахою.

Випили. Закусили. Роздягнулися... Благодать! Сонечко світить. Водичка — як сльоза. Заспівали «Червону руту». Розповіли масу анекдотів. Задрімали. І раптом дрімоту порушив голос начальника цеху:

— Хлопці! Полундра! Горить план! Уже сонце заходить...

Зодягнули швидко на себе альпіністське спорядження.

Об’єдналися мотузкою. І вгору.

Я поліз першим. Видерся на найближчий виступ.

— Давай! — кричу. — За мною!

І почав дертися вище. Вже проліз майже половину гори. Відчуваю, хтось мене донизу тягне. Оглядаюсь — начальник цеху Соломаха висить і ніби підошви об скелю точить.

— Вбивай гак! — кричу йому.

— Вбивав уже. Не лізе. Отой чорт, — кивнув униз на слюсаря, — виготовив гаки з низькопробної сталі.

Щойно Соломаха зачепився за кам’яний виступ, щойно я проліз трохи догори, як ізнизу, де замикаючим був постачальник Козюля, долетіло:

— Що ж ти, ідіоте, не тягнеш! У мене вже руки терпнуть.

Оглянувся я вниз. Слюсар Дирунець вперся ногами в кам’яний виступ і пускає димові кільця.

— Ти що, збожеволів? — ревнув я. — У такі хвилини перекур!

У цю мить моя нога ковзнулася по каменю. Останньої миті зачепився льодорубом за виступ. Хочу дотягнутися ногою до найближчої сходинки — й очі поп’ялися на лоба: сокирище вже на сантиметр вилізло з льодоруба.

— Соломаха, — благально зойкнув я. — Підстраховуй.

На щастя, намацав ногою якусь зачіпку. Вмостив надійно ногу. Серце тріпоче, як баранячий хвіст. Ноги тремтять. А до вершини добрих 10 метрів.

— Агов! — гукаю вниз. — Як ви там?

— Давай проведемо невеличку нараду, — просить начальник цеху Соломаха.

— Хлопці, — подав несміливий голос завпостач Козюля, — на мотузку не дуже надійтеся. Вона близько 10 років у коморі пролежала.

— Шлямбури, — додав начальник цеху, — я не встиг погартувати.

— Драбину краще не чіпайте, бо я забув зафіксувати дюралеві сходинки, — докинув слюсар Дирунець...

Я витер піт із чола.

— Хай вам грець! Раз ви такі, то відв’язуйтесь від мене й лізьте самі.

— Що-о-о? — заревли трьома голосами. — Ти профспілка, ти нас і веди. До половини витягнув, а тепер у кущі?..

Я собі поміркував: «Куди я від вас дінуся? Подряпає хтось носа, то мені відповідати доведеться...».

До заходу сонця ми таки видерлись на вершину.

Козюля відразу ж висік на камені: «Ми тут були».

— А як тепер злізти? — заскімлив начальник цеху Соломаха.

Ми поглянули вниз і зойкнули. Прірва. Поглянули на своє альпіністське спорядження, і всі троє зітхнули.

Схід сонця зустріли на вершині.

Захід теж.

Наступного ранку кинули у воду останню пляшку з останньою запискою: «Юні слідопити! Всі, всі, всі, хто знайде цю пляшку! Рятуйте нас! Ми на піку Надії!»

Хутір Мозамбік, що на Київщині.

Дударизми

Сила народу — в його єдності, успіхи народу — в його рішучості, перемога народу — в його вірі.

Народ, у якого перевиробництво вождів, легко піддається спокусі блазнів.

Нерозумні принципи такі ж шкідливі, як і дурні вчинки.

Не всі, хто гучноголосо бив себе в груди, що він патріот, стають зрадниками. Але всі зрадники били себе в груди, що вони патріоти.

Друга державна мова впроваджується тоді, коли треба вижити першу.

Перемагають не тирани. Перемагають тиранізовані.

Не чіпляйте чортові крила. Він ангелом все одно не стане.