Наша пошта

• Людина та її справа

Стелить дорогу доля

Валерій МАРЦЕНЮК.

Хмельницька область.

Фото автора.

МИКОЛА Табола щабель за щаблем долав життєві й професійні віхи: працював заступником головного лікаря, завідувачем хірургічного відділення, старшим ординатором. Завжди, на будь-якій посаді, повністю віддавався улюбленій справі, адже його покликання — служити людям. Він сприймає людську біду, наче свою.

Сам наполегливо вчився і вчив інших. Переймав досвід знаних науковців України, найближчого зарубіжжя та американської Каліфорнії.

У другу неділю червня друзі, колеги, вдячні пацієнти та їхні рідні вітали знаного на Хмельниччині хірурга-онколога заслуженого лікаря України Миколу Таболу з Днем медичного працівника. Були, звісно, зворушливі слова і букети квітів. Привітати свого рятівника приїхала і мешканка одного з сіл Прибужжя. Ганна Петрівна понад три десятки літ у мирі та злагоді прожила з чоловіком, виховали двійко дітей, у яких уже свої родини. Все було б добре, якби не спіткала важка недуга. «Завдяки золотим рукам мого рятівника, — розчулено мовить Ганна Петрівна, — я знову маю можливість милуватися чудовими ранками і сонячними днинами, няньчу онуків. Довіку не забуду цієї щедрої на добро людини».

І таких прикладів можна навести чимало. Микола Михайлович і його колеги з 1998-го проводять операції на грудній клітці при пухлинах стравоходу, верхніх відділень шлунка, на печінці. А такі операції роблять не в кожному обласному центрі. «Наш колектив, — каже Микола Табола, — очолюваний кандидатом медичних наук В’ячеславом Морозом, робить усе, щоб вивести людину з недуги. Стоїмо на чатах найдорожчого — здоров’я людей, їхнього життя. Тому й відповідне ставлення до роботи».

А ще Микола Михайлович любить своє рідне село, пошановує своїх земляків, допомагає їм не тільки в лікуванні хвороб, а й у спорудженні святої купальні біля храму.

Усе сказане про Миколу Михайловича — чистої води правда. Але була б вона неповна, якби не згадали про його дружину, берегиню родини Лідію Миколаївну, також лікаря. Стежкою батьків пішли доньки Наталія та Надія.

Понад 35 років трудової діяльності в онкодиспансері, понад 20 начмедом — час пізнання і переосмислення своєї долі. Воістину, золотий час, коли рясний засів розуму і добра дає добрі сходи. Не втомилася його душа, є сили та енергія, досвіду не позичати, щоб виплекати на ниві охорони здоров’я дорідний урожай задля блага подільського трудівника. Нехай щастить вам у цьому, лікарю.