Архів
Вівторок,
16 липня 2019 року

№ 56 (19703)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  • За рубежем
Курс на Захід збережеться

ЛИТВА. Склав присягу новий президент Гітанас Науседа.

Докладніше...
Вимагають вищих зарплат

ІСПАНІЯ. Через страйк скасували майже чотири сотні рейсів пасажирських поїздів.

Докладніше...
Розігрують «націоналістичну» карту

ПОЛЬЩА. У Вроцлаві місцева влада зупинила марш націоналістів через антиукраїнські гасла.

Докладніше...
Полювання на нелегалів

США. Президент Дональд Трамп оголосив про початок процесу депортації нелегальних мігрантів.

Докладніше...
Мовою погроз

ІЗРАЇЛЬ пригрозив Лівану «нищівним ударом».

Докладніше...
Сила проти сили

НІМЕЧЧИНА. Міністр оборони заявила про необхідність діалогу з Москвою з позиції сили.

Докладніше...
Побиті машини і затоплені вулиці

ПОРТУГАЛІЯ. Північний регіон оговтується від наслідків руйнівного буревію з градом.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Освітянська нива

Любіть дитину
такою, яка вона є

Христина ГОРВАТ.

Закарпатська область.

І сама поява Хустського навчально-реабілітаційного центру, і щемні історії його мешканців сповнені повчальності, спонукають до роздумів про людські небайдужість та помилки, про потребу розуміння й співчуття. Проект утілювався дуже важко: понад 10 років знадобилося його ініціаторам на те, щоб лише спорудити двоповерхове приміщення.

— ВИ НЕ УЯВЛЯЄТЕ, скільки разів ми заходили в глухий кут, думали, все, цього разу вже точно кінець, — згадує директор закладу Мар’яна Альбрехт. — Це ніби впираєшся в стіну і йдеш убік, затим знову стіна, а ти вкотре дивишся, як її обійти і йти далі... А потім хтось підказав, хтось порадив, стало легше з бюрократичною частиною, знайшлися гроші.

Врешті-решт збулося. Школа працює за сучасним стандартом, каже пані Мар’яна. У Центрі дитина може отримати послуги психолога, фізичну реабілітацію, для кожного учня розробляють індивідуальну шкільну програму. Найголовніше — тут пацієнти вчаться приймати свої особливості, жити з ними, спілкуватися з іншими людьми, соціалізуються.

Наприклад, прийшла дівчинка, батьки якої й не сподівалися, що вона колись зможе читати. Нещодавно дитина приїхала на канікули і знічев’я почала проговорювати заголовки газет на столі. Її мама спочатку не звернула уваги, а коли зрозуміла, що відбувається, попросила дочку перечитати всю газету. Батьки не могли наслухатися, не могли повірити в це.

Діти по-різному переживають адаптаційний період. Хто з хорошої родини, той спокійніший, упевненіше почувається в колективі. Водночас учні з неблагополучних сімей легше звикають до життя в центрі. І якщо якась дитинка може розплакатися через те, що їй із понеділка треба йти на навчання, то інша плакатиме перед вихідними, бо не хоче повертатися додому...

Дуже багато значить атмосфера у сім’ї. Пані Мар’яна часто чула від батьків репліку: моя дитина обов’язково буде здорова. Ми зробимо все, будемо лікуватися, вчитися і вона стане нормальною, такою ж, як її однолітки.

— Батьки не розуміють, що дітям і без того тяжко, що вони, на жаль, ніколи не матимуть повноцінного здоров’я, — пояснює пані Мар’яна. — І на додаток до вродженої неврологічної травми своїми словами завдають ще й психологічну. Дитина починає вважати себе неповноцінною і сподівається виправити вади, а коли цього не стається, отримує удар. Я завжди кажу батькам: любіть свою дитину такою, яка вона є. Не соромтеся її, не ховайте від суспільства. Дайте їй необхідний фундамент у дитинстві — віру в себе, впевненість у тому, що її особливості не завадять реалізуватися у дорослому житті.

По-справжньому ми відчуваємо себе щасливими тоді, коли спілкуємося зі схожими на себе, з однодумцями. І відчуваємо себе некомфортно, коли потрапляємо в чуже середовище. Тому дуже добре, що існують заклади такого типу, як хустський, де живуть діти з однаковими проблемами, які розуміють одне одного і можуть підтримати. Найбільша помилка батьків, чия дитинка має вади, — зациклитися на цьому і більше не народжувати. Навпаки, колектив дуже витягує, допомагає. Тож, коли до центру приходить сім’я з дитиною-одинаком, пані Мар’яна рекомендує обов’язково народити ще братика або сестричку.

Центр працює майже два десятки років. Перші учні вже виросли. Один із найщасливіших моментів у практиці вихователя настає тоді, коли він бачить, що його зусилля дали результати. Доля учнів пані Мар’яни склалася по-різному. Дехто закінчив професійно-технічне училище. Один із хлопців навчається на програміста, інший планує вступати на медичний факультет, дівчинка здобула освіту бібліотекаря, щоправда, поки що не знайшла роботу за спеціальністю.

Але якщо говорити про систему, то великою проблемою нашого суспільства, розмірковує пані Мар’яна, є неготовність прийняти осіб із певними особливостями як повноцінних учасників соціального життя. Фактично ми цих людей і не бачимо — їх від нас ховають у спеціалізованих закладах, самі батьки намагаються обмежити спілкування дітей з інвалідністю з їхніми ровесниками. За кордоном усе абсолютно інакше. Там суспільство змогло прийняти людей із певними вадами, не демонструючи до них ні зверхності, ні надмірної жалості. У Чехії, Нідерландах, Німеччині існують цілі підприємства, де працюють люди з фізичними та неврологічними вадами. Подібний невеликий об’єкт є у Вишкові — це майстерня свічок. Але масштабних проектів із працевлаштування людей з інвалідністю в Україні дуже мало.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Вибори наближаються
Читати
«Тінь» розсіюється
Читати
Наздоганяли Президента
Читати
Які найнадійніші
Читати
Поштовики знову стають у позу
Читати
На гачку
Читати
Розробляють надра
Читати
Хабарі за оренду
Читати





— Я зібрав вас, щоб поставити задачу: наближається оновлення всіх органів влади... Усі перефарбовуємося у білий колір!

Мал. А. Василенка.

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове