Архів
Вівторок,
2 липня 2019 року

№ 52 (19699)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Липень
  • За рубежем
Забули, про що говорили?

ЯПОНІЯ. В Осаці завершився саміт лідерів «Великої двадцятки».

Докладніше...
Масштабний авіаудар

СИРІЯ. Ізраїльські ВПС завдали потужних авіаударів по Дамаску і Хомсу.

Докладніше...
Новий голова

ФІНЛЯНДІЯ взяла на себе від Румунії головування в Європейській Раді.

Докладніше...
Знову сутички з поліцією

КИТАЙ. У Гонконзі знову протести. Поліція застосувала кийки та сльозогінний газ.

Докладніше...
Не продихнути

ЄВРОПА. Гарячі вітри з пустелі Сахара принесли на континент аномальну задуху і спеку.

Докладніше...
Підводне метро

КИТАЙ. Відкрилась перша лінія метро під руслом ріки Хуанхе.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Слово про сучасницю

Висушила весла, щоб узятися за глину

Світлана ЗОЗУЛЯ.

м. Луцьк.

Торік лучанка Тетяна Вегера розміняла шостий десяток, але, як каже сама, відчуває себе на кількадесят років молодшою. І не лише завдяки спортивному гарту, бо свого часу професійно займалася греблею на байдарках і каное. До речі, досягла у цьому успіхів, виступала в складі збірних команд, встигла попрацювати тренером, але одного дня вирішила полишити спорт і влаштувалася швачкою (шити любила з дитинства) на Луцький завод культпобутвиробів (тепер «Полімер»). Тетяна впевнена, що секрет її бадьорості та гарного самопочуття у глині.

— ВОНА жива, все відчуває, недарма кажуть, що людство родом із глини, — пояснює моя співрозмовниця. — Коли береш глину в руки, вона миттєво заспокоює, забирає увесь негатив. Особливо якщо скатати глиняну кульку і кинути її у склянку з водою. А ще це дуже пластичний матеріал, який допомагає розвивати моторику рук, що стимулює роботу мозку, не дає йому старіти.

Взятися за глину Тетяну надихнув знайомий художник Олег Марченко, який порадив звернутися до знаних у краї майстрів кераміки — подружжя Сторожиків. Натхненна їхньою творчістю, вона почала навчатися новому для себе ремеслу.

— Готовий виріб — глечик, мисник, чашка, турка, дзвоник тощо — милує око, — веде далі пані Тетяна. — А втім, лише майстер знає, скільки за ним копіткої роботи. Спочатку треба накопати глини… Біла — зі Слов’янська. Там був колись керамічний цех. Його закрили, але залишилася просто велика купа цього матеріалу. Колись їздила туди спеціально, щоб його придбати. Гончарна — зі Старої Вижви, червона — із села Світязь. Буває, що змішую різні види глини. У великих бочках заливаю її водою, щодня перемішуючи. Два тижні вона вистоюється. Потім збиваю великим блендером і проціджую кілька разів. Глина тоді стає, як гладишкова сметана. Згодом її можна заливати в гіпсові форми.

Важливим етапом виготовлення виробів є їх випалювання в спеціальній печі (за температури 1000°C). Протягом доби її потрібно поступово відкривати, щоб рукотвори не полопалися. Фінальні штрихи — їх шліфування та розмальовка.

За словами майстрині, весь цей процес досить затратний, а ще треба й платити 2500 гривень на місяць за оренду приміщення та окремо за електроенергію. З огляду на це, собівартість готової продукції висока. Тетяна представляла свої роботи в Польщі, Словаччині, Італії і бачила, як у цих державах підтримують народних умільців. А у її рідному місті або ти механічно штампуватимеш однотипні вироби, щоб пошвидше їх продати і щось заробити, або займатимешся творчістю і залишатимешся без засобів до існування. Ще й останнім часом участь у різних тематичних виставках-ярмарках, фестивалях стала для майстрів платною.

— Завжди із вдячністю згадую колишнього директора обласного науково-методичного центру культури Волині Віталія Бобицького, який не тільки запрошував мене й колег «прикрасити мистецьке свято», а й віднаходив можливості заохотити нас матеріально. Адже елементарно потрібні кошти на таксі, щоб привезти вироби й не пошкодити їх. А вторгувати нормальну суму не завжди вдається, бо життя складне, земляки мають інші, нагальніші статті вит-рат, — ділиться наболілим майстриня.

Вряди-годи вона їздить різними містами України з тематичними виробами. Там не тільки їх продає, а й заводить нові знайомства, спілкується з людьми, вислуховує думки й побажання покупців.

Мамину справу продовжує син Олександр. Він сам змайстрував пічку, навчився виготовляти глиняний посуд «на молоці». Тетянині онучки Влада і Марта теж час від часу приходять до бабусі щось поліпити. Свої секрети Тетяна охоче передає юному поколінню. Під час нашої розмови до майстерні завітала Аліна Сем’яшко. Дівчина дуже цікавиться ліпленням із глини, тож із задоволенням навчається цьому ремеслу. При мені школярка виготовила дуже гарну фігурку котика. Тетяна Вегера каже, що мріє про велику майстерню, в ідеалі — творчий будиночок, де вона могла б поставити великий стіл, за яким займалися б ліпленням водночас багато дітей.

На прощання майстриня допомогла мені зробити власний глиняний виріб. І що ви думаєте? Глина насправді вабить, налаштовує до себе, заспокоює незалежно від повної відсутності «спілкування» з нею раніше.

На фото автора: Тетяна Вегера зі своєю ученицею Аліною.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Планово підвищилась
Читати
За новими правилами
Читати
Посилковий ліміт
Читати
Подорожувати стало комфортніше
Читати
Будьте обережні!
Читати
Порахували «збитки»
Читати
Перетнув межу нахабства
Читати
Торгують на повну
Читати
Вибір буде багатий
Читати
«Не читав, але засуджую»...
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове