Архів
Вівторок,
4 червня 2019 року

№ 44 (19691)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Червень
  • За рубежем
Коаліція під загрозою

НІМЕЧЧИНА. Лідерка Соціал-демократичної партії заявила про відставку.

Докладніше...
Вимагають відставки уряду

АЛБАНІЯ. У Тирані прихильники опозиції вимагають відставки прем’єр-міністра Еді Рами та дострокових виборів.

Докладніше...
Не змогли домовитись

СИРІЯ. Росія поновила інтенсивне бомбардування провінції Ідліб.

Докладніше...
Провальні перемови

ВЕНЕСУЕЛА. Опозиційний лідер Хуан Гуайдо закликав прибічників до продовження протестів.

Докладніше...
Зібрався на пенсію?

США. Роберт Мюллер подав у відставку.

Докладніше...
Хабар за право жити

ПІВНІЧНА КОРЕЯ. Щоб не померти з голоду і уникнути репресій, громадяни змушені давати хабарі чиновникам.

Докладніше...
Річ не лише у візах

КАНАДА призупинила роботу свого посольства у Венесуелі.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Літа молодії

Знайти себе в Україні

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

Фото автора.

Випускник Липковатівського аграрного коледжу, без п’яти хвилин агроном Іван Яценко (на фото), на моє прохання заглушив трактор, щоб той не заважав нам спілкуватися. Бо мені дуже хотілося почути розповідь хлопця про його недавню практику в Німеччині й тамтешнього фермера, у якого мешкав українець.

— УСЕ було не просто добре, а «зер гут»,— каже Іван, стираючи піт з чола, який краплинами виступив після міжрядного коткування поля, що належить навчальному закладу.

До Німеччини Іван їхав із засторогою. Чомусь в Україні більшість людей упевнені, що німці скнари, а до українців ставляться упереджено. А хлопця прийняли як рідного. Поселили не в будиночку для найманих працівників, а у себе в будинку.

Хлопець іще довго згадуватиме, як вони з фермером подорожували країною. Побували на кількох виставках сільгосптехніки у Німеччині. Ці поїздки вважалися діловими. А для душі влаштували українцю подорож до Парижа, щоб помилувався архітектурою міста, побачив безцінні твори мистецтва у Луврі.

Майже щонеділі, розповідає Іван, родина фермера вибиралася на природу на барбекю, або, як у нас кажуть, на шашлики. При цьому ніхто папірця не кине, гілки не зламає. Взагалі чистота вражає. Це тому що ставлення до довкілля у німців дуже відповідальне, шанобливе.

Шанують вони і працьовитих людей. А Іван саме такий — робота горить у нього в руках.

— Іване, легше, не надривайся, відпочинь,— зупиняв розпаленого роботою хлопця німець.

Працював український студент і на фермі з 200 бичками, і на полі, яке засівав, боронував, культивував. Трудився старанно, із душею, як його вчили батьки — селяни з Просяного Куп’янського району.

— Працювалося там із задоволенням. Адже уся техніка найсучасніша, на фермі все автоматизовано,— згадує Іван. — Але якщо ти навіть дуже хочеш трудитися, то більш як вісім годин, тобто понад норму, ніхто цього не дозволить. Бо закон забороняє…

Півроку промайнуло як мить. За роботу німецький фермер практикантові платив щомісяця, а коли Іванові потрібно було повертатися в Україну, то ще й премію виписав. А опісля німець сказав директорові Липковатівського коледжу Миколі Таркану, що за останні 10 років кращого студента-практиканта у нього не було.

Миколі Петровичу похвала, адресована хлопцеві, а відтак і коледжу, як єлей на душу. Радість ця подібна тій, яку відчуває сівач, коли посіяні ним зерна дають добрі сходи.

Після того як відбув у Німеччині практику Іван, іще вісім студентів поїхали туди закріплювати набуті в Україні знання на практиці. Зі 116 аграрних коледжів, які існують в Україні, німці, ознайомившись із навчальною та матеріальними базами закладів, обрали чотири, з яких запросили на практику студентів. Три з них розташовані у містах — Вінниця, Рівне, Глухів — і лише Липковатівський безпосередньо у селі.

Микола Таркан дуже задоволений співпрацею з німцями. Почалася вона ще тоді, коли підприємці з Німеччини вперше купили в Липковатівського коледжу три тонни екологічно чистої, вирощеної без грама хімії насіння білої гірчиці. Заплатили добре, набагато краще, ніж платять вітчизняні комерсанти. Минуло кілька тижнів, і в кабінеті директора пролунав дзвінок із Німеччини. Він був дуже здивований почутому з того боку слухавки: коледж помилився і відважив насіння на 200 кілограмів більше, ніж було заплачено. Микола Петрович заспокоював їх, говорив, що нічого страшного. Однак німці через деякий час з оказією повернули чотири мішки гірчиці в Липковатівку.

— Купують вони у нас також пшеницю, пшоно, гречку,— каже Микола Таркан. — Ці гроші допомагають нам виживати, заправляти техніку соляркою, купувати комбайни.

Нещодавно німецькі партнери придбали для коледжу сучасне обладнання для визначення якості зерна, а для ферми на 500 голів, де студенти, працюючи, опановують тваринництво, подарували сучасний апарат ультразвукової діагностики для корів. І тваринам користь, і студентам, які у стінах закладу навчаться ним користуватися. Бо найголовніше і найцінніше — це знання. Німці це розуміють на відміну від нашої влади, яка фінансує освіту за залишковим принципом.

Щодо Івана, то він нинішнього літа отримає диплом фахівця з вирощення та переробки продукції рослинництва. Микола Таркан пропонує Іванові роботу в коледжі. Хлопець поки що не вирішив, приймати йому пропозицію чи ні... Але тішить те, що попри приємні враження від Німеччини шукати там роботу не планує. Каже, хоче знайти себе в Україні.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Не «кумівство», а команда
Читати
Плануймо червень
Читати
Обережність — головне!
Читати
Стимулюватимуть фінансово
Читати
Центрвиборчком готується
Читати
Починають оновлення
Читати
Жертви злочинного режиму
Читати
Фатальна негода
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове