Архів
Вівторок,
28 травня 2019 року

№ 42 (19689)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Соняшник
  • За рубежем
Петиція до бундестагу

У НІМЕЧЧИНІ Голодомор українського народу 1932-1933 років, можливо, визнають геноцидом українців.

Докладніше...
Відставка, про яку давно говорять

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Прем’єр-міністр Тереза Мей оголосила про свою відставку 7 червня.

Докладніше...
Обрали економіста-правоцентриста

ЛИТВА. Безпартійний економіст Гітанас Науседа став новим президентом країни.

Докладніше...
Гостра політична криза

ВЕНЕСУЕЛА. Президент Ніколас Мадуро заявив про намір провести дострокові парламентські вибори.

Докладніше...
Розклад сил на найближчу п’ятирічку

В ЄВРОСОЮЗІ відбулись вибори до Європарламенту.

Докладніше...
Знову хімічні атаки

СИРІЯ. Війська Башара Асада застосували фосфорні бомби при обстрілі провінції Ідліб.

Докладніше...
Секретна зброя вже напоготові?

ІРАН пригрозив потопити авіаносці США, якщо ті «здійснять свою першу помилку».

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Село на нашій Україні

Квіткова столиця

Василь ГОРВАТ.

Закарпатська область.

У цьому закарпатському селі сезон квітів не закінчується ніколи. Вони цілий рік буяють у численних теплицях.

ПЕРША письмова згадка про Ком’яти датована 1345 роком. Назва має кілька цікавих версій свого походження. За однією з них — на цій місцині зійшлися троє: «кум, я і ти». Інші стверджують, що назва походить від слова «комнять», тобто падати головою вниз — тут дуже круті й важкі для спуску пагорби. Дехто з краєзнавців пов’язує її з прізвищем заможної угорської родини Комяті.

В історії села помітний слід лишили священики місцевої церкви. А відомим на Закарпатті його зробили поет Боршош Кум’ятський, співачка Надія Копча, а також місцева жителька Марія Кутнич, яку назвали праведницею народів світу. В роки другої світової війни вона, ризикуючи життям, переховувала єврейського хлопчика.

Свідками воєнних подій є два сільських пам’ятники. Меморіал, присвячений учасникам Першої світової, споруджений коштами селян 1935 року. На його п’єдесталі висічено прізвища земляків, які не повернулися з її фронтів. Обеліск пережив часи угорської окупації, але не витримав епохи «визволителів». Його відновили вже за новітніх часів завдяки підтримці родини Костелеби-Веремчук.

Пам’ятник генералу червоної армії Ватутіну нагадує не стільки про війну, скільки про колгоспне минуле Великих Ком’ят — місцеве господарство було названо на його честь. Монумент ніхто не ремонтує, але ніхто й не чіпає — потихеньку він руйнується сам. Такий вигляд, мабуть, має «стихійна» декомунізація. Щоправда, школярі висаджують біля нього квіти.

Місцева школа зовні приваблива: облаштоване подвір’я, стадіон зі штучним покриттям. Але тут катастрофічно не вистачає площі, діти вчаться у дві зміни. Потерпають і вони, і вчителі.

Ще не так давно Великі Ком’яти називали «капустяною» столицею. Але нині на зміну цьому овочу прийшли інші тепличні культури — квіти. «Винуватцями» нового бренду села — «квіткової» столиці вважають подружжя Андрія і Марії Федьо. Крім кількох теплиць, у них є спеціалізований магазин з усім необхідним для місцевого агробізнесу. Подружжя вивчає технології, цікавиться новими сортами, для чого щороку їздить на квіткові виставки до Європи.

«Цілий рік у теплиці вирощуємо близько 100 видів квітів — петунії, сурфінії, пеларгонії, вербени, — розповідає Марія Федьо. — Квітковий бізнес вимагає повсякденної праці, затрат на опалення. Нам дошкуляє брак додаткових робочих рук, але все ж найважча частина квітникового бізнесу — реалізація. Попри те, що маємо і налагоджені зв’язки, і власний транспорт, щоб відвезти квіти замовнику, продавати їх стає все складніше».

Три сини подружжя Федьо обирають власну дорогу, як, до речі, й решта випускників місцевої школи. Старший здобуває вищу освіту в Польщі, не виключено, що, одержавши диплом, залишиться працювати в Європі. Середній син займається своїм бізнесом, а молодший ще навчається у школі. Значна частина сільської молоді виїздить за кордон, де можна заробити більше, ніж удома. В селі чимало порожніх хат, господарі яких нині в Європі чи Америці.

У сім’ях, де чоловіки вирушили за «легким» хлібом до Європи, дружинам самотужки з тепличним бізнесом не впоратися, тож з’являються робочі руки для сусідських теплиць. Середня оплата найманої працівниці — 250 гривень на день. Місцевим роботодавцям доводиться конкурувати з райцентром, де такі підприємства, як «Сандерс Виноградів», «Джентерм» чи «Гроно», можуть заплатити більше.

Попри можливості заробітку за кордоном, із села виїжджають далеко не всі. Як стверджує місцевий житель Іван Рибаков, удома завжди можна знайти роботу, щоб заробити і на себе, і на сім’ю. Правдивість цих слів особливо відчутна після спілкування з Андрієм Хриптою — засновником чи не найбільшого в країні підприємства з виробництва корму для собак і кішок. Недавно тут запрацював цех із виготовлення вологого корму, що принесло ком’ятівцям 40 додаткових робочих місць. На заводі європейські умови праці, висока заробітна платня. В перспективі ще одна така лінія, тривають роботи для водозабезпечення виробництва, розширюється мережа маркетингу. І це ще не все. Іноземні інвестори спільно з Андрієм Хриптою планують зведення потужнішого комплексу для виробництва корму.

Тож є надія, що у багатьох наших земляків відпаде потреба їхати в далекі краї, шукаючи ліпшої долі. До речі, жодна з хат, господарі якої виїхали на заробітки, не продається. Можливо, ці закарпатці все ж сподіваються повернутись додому.

На фото автора: Марія Федьо у своїй теплиці.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Партія — наш рульовий
Читати
Симпатизують «усі»
Читати
На почин
Читати
Розпуск ВР оскаржили
Читати
До виборів готуйсь!
Читати
Поновлять, якщо все втихомириться
Читати
Дали ще часу
Читати
«Велика вода» забрала життя
Читати
Духовенству — духовне
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове