Субота,
11 травня 2019 року

№ 37 (19684)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта
  • За рубежем
Поки Brexit відкладається

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Мешканці країни візьмуть участь у виборах депутатів Європарламенту.

Докладніше...
Мир, але не за будь-яку ціну

КОСОВО і СЕРБІЯ відновлюють переговори про розблокування співпраці.

Докладніше...
Засуджені заочно

ЧОРНОГОРІЯ. За участь у спробі держперевороту засуджено 14 осіб, серед яких два агенти російських спецслужб.

Докладніше...
Після невдалого повстання

ВЕНЕСУЕЛА. Арештовано одного з лідерів опозиції — Едгара Замбрано.

Докладніше...
Новий запуск ракет

ПІВНІЧНА КОРЕЯ. Оприлюднено фото чергових ракетних запусків.

Докладніше...
Людство і його гуманізм

ООН: кількість страт у світі сягла найнижчого показника за останнє 10-ліття.

Докладніше...
Земля двигтіла під ногами

ЯПОНІЯ. На південному сході острова Кюсю стався землетрус магнітудою 6,3.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Постаті

Симон Петлюра: міфи й дійсність

Володимир БУРБАН.

10 травня виповнюється 140 років од дня народження Симона Васильовича Петлюри — одного з чолових українського національно-визвольного руху, публіциста, Головного Отамана Армії УНР, голови Директорії Української Народної Республіки.

НАРОДИВСЯ Симон Петлюра в Полтаві, у родині скромного міського візника, яка мала шляхетні козацько-священицькі корені. Дід був серед засновників Київського Іонинського монастиря.

Симон навчавсь у церковно-парафіяльній школі, бурсі, духовній семінарії, з якої був виключений за антицарські настрої і запрошення до семінарії композитора М. Лисенка. Під загрозою арешту виїхав в український край — на Кубань, згодом до Львова, де слухав лекції М. Грушевського. В період перебування в Петербурзі редагував часопис «Вільна Україна», вісім років очолював унікальне видання «Украинская жизнь», котрий виходив у Москві. Утвердив за собою репутацію першорядного публіциста і талановитого театрального рецензента, тонкого знавця мистецтва. І по сьогодні найкращою і найглибшою вважається його стаття про Марію Заньковецьку, яку називав «вірною дитиною України». На пропозицію перейти в один із престижних московських театрів, де й репертуар європейський, і платня висока, Заньковецька зі сльозами на очах відповіла: «Наша Украина слишком бедна, чтобы ее можно было покинуть. Я слишком люблю ее, мою Украину, и ее театр, чтобы принять ваше предложение».

Рецензент шкодував, що в репертуарі актриси не було Шекспіра, Ібсена, Горького, Андреєва...

З настанням революційних подій в Україні Симон Петлюра стає головою Українського військового генерального комітету, формує Гайдамацький кіш Слобідської України. Не погоджувався він як із соціалістичною орієнтацією глави уряду В. Винниченка, так і з монархічною позицією гетьмана П. Скоропадського. Внаслідок перемоги очолюваного ним повстання гетьманат було повалено. Петлюра стає Головним Отаманом армії УНР, а згодом головою Директорії. Обстоював ідею боєздатної української армії, очолив боротьбу на два фронти — з більшовиками і денікінцями. «Самостійної України не визнаю» — твердив генерал Денікін, перегукуючись із валуєвським «України не було, нема і не буде». Назву «Україна» було заборонено і замінено на «Юг России», «Малороссию». Сьогодні, по суті, те саме твердить Путін, достойний спадкоємець україножерів. Петлюра не мав належної підтримки в масах, особливо серед селянства, яке повелося на обіцяні більшовиками мир і землю.

Директорія Української Народної Республіки впала. Петлюра емігрував, але й за кордоном продовжував справу визволення українського народу, видавав тижневик «Тризуб». 25 травня 1926 року його застрелив на паризькій вулиці анархо-комуніст Самуель-Шалом Шварцбарт, що діяв, як вважають деякі дослідники, під керівництвом радянських спецслужб.

Похований Симон Васильович на кладовищі Монпарнас у Парижі.

Серед найпоширеніших міфів про Петлюру був нібито його антисемітизм. Брудний, як тепер кажуть, фейк! Коли в Парижі відбувався суд над С. Шварцбартом, убивцею Симона Васильовича, то ніхто, крім Володимира Жаботинського (одного з лідерів світового сіоністського руху), не виступив на захист українського патріота від звинувачень в організації єврейських погромів. Адже саме в уряді Петлюри, як ніде у Європі, був навіть міністр з єврейських питань, а сам Отаман у директивах до українських військ категорично заборонив будь-яку участь у єврейських погромах, навпаки — вимагав толерант­ного ставлення до численного єврейського населення України.

Симону Васильовичу випадало приймати критичні стріли і від соратників по національно-визвольній боротьбі. Його політичний опонент В. Винниченко виступав проти Петлюри — «смішного і шкідливого для нашого руху чоловіка». Не більше й не менше! А що вже казати про комуністичну пропаганду, яка ліпила з Петлюри образ маніакального славолюба, «верховоди буржуазно-націоналістичної контрреволюції». Зокрема, з образу подвижника української державності поглумився Юрій Смолич у романі «Мир хатам — війна палацам» (тільки в наші часи стало відомо, що сам автор був штатним сексотом).

Певна річ, як і в кожної людини, в характері та діях Симона Васильовича спостерігались, як кажуть білоруси, певні «недохопи». Але це була цілісна особистість, віддана великій справі. Ось що писав про 35-річного Петлюру визначний російський академік-славіст, оборонець української мови і культури Федір Корш:

«Українці самі не знають, кого вони мають серед себе... Петлюра безмірно вищий за те, що про нього думають. Він із породи вождів, людина з того тіста, які колись у старовину закладали династії, а в наш демократичний час стають національними героями. Живе він у несприятливих умовах, не може виявити себе. Та хто знає, чи не зміниться все навкруги нас? А коли зміниться, буде він вождем народу українського. Така його доля».

Пророчі слова! Академік Корш (український псевдонім Хведір Корж), котрий був спів­автором відомого меморіалу Російської Академії Наук «Об отмене стеснений печатного малорусского слова», благословив Симона Васильовича на шлях служіння українському народові.

До речі, в одній зі своїх останніх статей Петлюра писав, що українські партії «не усвідомили собі головного: чи Україна, як самостійна держава, повинна спиратися в своїй закордонній політиці на Європу, чи на Москву — Азію? Виявилося, що азійська спадщина в нас — занадто ще сильна... Чим скоріше у народу нашого скристалізується почуття незалежності од Москви, тим скоріше ми матимемо самостійну Україну».

Спроектуймо ці слова на сучасність! Їх, як казали стародавні латиняни, «Ad notanda» («слід узяти до уваги»).

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Визнані незаконними
Читати
Підвищено зарплату військовикам
Читати
Стаємо житницею
Читати
Працюють над визволенням
Читати
Транш під загрозою
Читати
Вирівнялись?
Читати
Почнуть працювати
Читати
Відзначили спокійно
Читати
Ставлення різниться
Читати






При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове