Архів
Субота,
11 травня 2019 року

№ 37 (19684)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарВесела світлицяНаша пошта

Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.


Версія для друку          До списку статтей
  • Згадаймо Майстра

Семен співає...

Іван СОЧИВЕЦЬ.

Ідемо з райцентру. Завідуючий клубом Павло Підгірняк запросив мене до себе у гості.

До Лебединки далекувато. А ніч така темна, що хоч око виколи. Але під враженнями від концерту художньої самодіяльності так приємно, весело. Розговорилися.

— Які гарні пісні, — кажу я, — слухаєш — за душу бере.

— Правда, що гарні, — погоджується Павло, — тільки часом боляче дивитися на наших естрадних співаків.

— Це чому ж? — питаю.

— А тому, що виходить на сцену співак чи співачка і неодмінно тягне за собою шнур із мікрофоном.

— Бо без мікрофона в задніх рядах і голосу не почують, — кажу.

— Виходить, артистом хочеться бути, а сил малувато, — продовжує Підгірняк. — Часом до конфузу доходить. Виспівує дівчина у мікрофон, підтанцьовує, щоб хоч цим слухачів причарувати, а тоді забудеться, заплутається ногами в шнурові та й... Ха-ха!

— Нічого не поробиш. Перевелися Паторжинські, — зітхаю.

— А от і ні, — раптом заперечив мені Павло. — Не перевелися. Якщо хочете, то і в нас є.

— Паторжинський? — перепитую іронічно.

— Та ні, — засміявся Підгірняк. — Не Паторжинський, звичайно. Семен. Але голос — сила!

— І співає? — добиваюсь.

— Ще й як, — захоплено вигукує Павло. — Вийдеш з хати, коли ото ще тільки на світ займається, а вже чуєш пісню. Далеко в полі. То, значить, Семен оре. Оре й співає. Уже як затягне, як візьме високу ноту, то й трактора не чути. Тільки Семена.

— І зі сцени співає? — цікавлюсь.

— Ні. Не можемо впросити. Ви б нам, Семене, у клубі співали, благаємо. А він тільки сміється: «Дорого це вам обійдеться. Заспіваю на всю силу, то й вікна в клубі повилітають. А тихо не можу». Ось так воно. В полі співає з охотою. На вулиці іноді теж. А до клубу калачем не заманиш.

— А батьки його співають? — допитуюсь.

— Батько співав. Сильнющий голос мав, — розповідає Павло. — Старші люди пам’ятають, як колись на лісопилці, що була біля нашого села, гудок зіпсувався. А треба було зміну оповістити. Сюди-туди, а гудок тільки шипить. Що робити? Хтось порадив до Семенового батька звернутися. Той, мовляв, допоможе. Знайшли, просять на лісопилку їхати мерщій. Щоб прогудіти звідтіля. «А чого це мені туди їхати? — сказав Семенів батько. — Я можу й із дому. Тільки карбованця дайте, щоб потім горло підправити». Нікуди діватись — дали. То він як заревів — в усіх навколишніх селах було чути...

Нашу цікаву розмову перебив їздовий, що досі мовчки поганяв коней по непролазній багнюці.

— Тпру! — сіпнув він за віжки. — Здається, ми не туди заїхали.

Підгірняк зіскочив з воза, присів, обдивився довкола і сумно підтвердив:

— Точно заблудилися. Ні села попереду, ні шляху. — Куди ж ти дивився?! — крикнув Павло на розгубленого їздового.

— Та нікуди. Ви ж ото про Семена розповідаєте, а я заслухався та, видно, й задрімав.

— От роззява! — розсердився Підгірняк. — Я ж бо чую, що колеса аж підплигують. Шукай тепер дорогу в такій пітьмі. Ех ти!

Спробували їхати прямо — рівчак. Повернули ліворуч — густі кущі. Можливо, так до ранку і крутилися б на одному місці, аж раптом з-за далекого пагорбка блиснув жовтий промінчик світла, і над нічним полем полинули неперевершеної краси і сили звуки:

Дивлюсь я на небо

Та й думку гадаю...

— Гей-ей! — радісно закричав Павло. — Семен співає! Паняй праворуч!

Скоро ми під’їжджали до огорнутої сном і спокоєм Лебединки.

— От вам і наш Семен! — підштовхував мене ліктем Підгірняк. — Чули, як співає? А ви кажете, що перевелися сильні голоси...

Я щиро радів за Семена. Радів з того, що він хоч і не зі сцени співає, але своїм людям, своїй рідній землі.

І ще я був вдячний, що Семен співає не в мікрофон, бо, не почувши його дужого голосу, ми б так і переночували в полі.

Версія для друку          До списку статтей

Кожне сільце має своє слівце      

Марія СКОПЧАК.

смт Копайгород

Барського району

Вінницької області.

Весною навіть пень проростає.

Чужа хата не для тебе багата.

Чуже поле ледаря в очі коле.

Чужа шуба і чужі гроші, не твоєї спини ноша.

Не проси в раба волі, а в скупого солі.

Був чоловік — не любила, як не стало, то купила б.

Іржала кобила, що воза побила.

 

Афоризмики

Володимир

КОРЧИНСЬКИЙ.

м. Кодима

Одеської області.

Більш за все радять ті, кому радити не радять.

Щастя не в грошах, воно десь поруч з ним.

Не літай високо — не помітять.

За мною сила, хай і нечиста!

 

 Мал. В. Солонька.

— Передай жінці на той світ листа... Мовляв, люблю, цілую, скоро буду!

Мал. А. Василенка.

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове