Наша пошта

Iз гітлерівського вогню у сталінське пекло

Сергій СІРОМАНЕЦЬ.

Київська область.

Фото автора.

96-РІЧНИЙ Зіновій Іванович Масло навіть у своєму поважному віці має на подив чіпку пам’ять. І про події Другої світової, безпосереднім свідком яких був, оповідає настільки змістовно та розлого, що не в кожній історичній хроніці щось подібне вичитаєш.

Його рідне село Півні Фастівського району Київщини фашисти окупували в липні 1941-го. Якраз починалася косовиця. «Танки рвали гусеницями м’яку землю сінокосу, а потім заповнили і весь овид», — згадує Зіновій Масло. До Німеччини на примусові роботи його разом із кількадесятьма земляками забрали 1942-го. Ставлення до новоприбулих робітників зі сходу було неприязне, подеколи відверто вороже. І ця ненависть часто випліскувалася назовні. Понад два роки із кайлом та лопатою в руках він разом із іншими остарбайтерами працював на залізниці, вже мало й сподіваючись на повернення додому.

«Одного дня надійшла команда готуватися до відправлення. Уся площа була наповнена людьми. Серця гупотіли від радості голосніше за всі оркестри світу, — згадує Зіновій Іванович. — Зі сміхом та піснями ми вантажилися у просторі союзницькі студебекери, обперезані червоними транспарантами. Під бравурні марші довга валка рушила в дорогу. Але щойно в’їхали до радянської зони окупації і зупинилися на нічліг у Чеське Будейовице, як почули оклики: «Крок управо, вліво, стрибок угору — зброя застосовуватиметься без попередження». Ось так із гітлерівського вогню ми потрапили у сталінське полум’я».

Лише за часів незалежності України 90-літній дідусь зміг ознайомитися зі своєю справою, яка зберігалася в архіві СБУ і мала гриф «цілком таємно». Та навіть усоте вчитуючись у ксерокопії матеріалів, не годен збагнути, чим же він, звичайнісінький український юнак, так тяжко прогрішився перед суворим радянським правосуддям, яке примусило його після поневіряння в німецькій неволі відбути ще й п’ять років заслання на Колимі.