• Село на нашій Україні

Минуле, теперішнє і прийдешнє Нижнього Болотного

Василь САДОВИЙ.

Закарпатська область.

На фото: численні каплички та паломницькі місцини — характерна ознака Нижнього Болотного.

Краєвид у селі Нижнє Болотне (ще вживається назва Шард — так називається місцева річка) майже сто років залишається незмінним: дорога серпантином тягнеться у долину, праворуч — вікнаста школа, перший фундамент якої закладав ще батько місцевого письменника Юрія Станинця, ліворуч — збудована із цегли й каменю церква Архістратига Михаїла, якій 155 років.

_{Стійкі у вірі}

ЦЕРКОВНЕ життя — особлива, впізнавана риса села. Скажімо, якщо сусіднє Боржавське знамените своїми помідорними теплицями або Іза — лозоплетінням, то Нижнє Болотне — винятковою вірністю церковним традиціям. Всі визначні місця в селі пов’язані з духовним життям. Це згадуваний храм Архістратига Михаїла з одним із найбільших дзвонів Закарпаття, літня відкрита церква Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці, чоловічий монастир Собору Пресвятої Богородиці з каплицею Серця Христового, жіночий монастир Собору Пресвятої Богородиці з каплицею Пресвятої Родини, дім для паломників із каплицею св. Івана Хрестителя, Чудотворне джерело з каплицею Богородиці, синагога...

За словами отця Івана Костака, який справляє служби у церкві Архістратига Михаїла, місцеві парафіяни здавна відзначалися надзвичайною готовністю захищати свою віру. Коли будувався храм, жертвували гроші, зароблені тяжкою працею на заробітках, возами доставляли каміння з долини. У 1940-х роках почалося нове випробування. Греко-католицька конфесія опинилася під забороною, церква була закрита, священиків репресували.

Проте жителі Нижнього Болотного пережили й ці часи, дочекавшись виходу із підпілля греко-католицької церкви. На честь цієї події встановлено пам’ятний хрест. А 2002 року в урочищі Джублик, стверджують місцеві, відбулася з’ява Богородиці. Відтоді сюди приїздять прочани, для яких у селі збудували просторий комплекс, де можна переночувати.

_{Сто літ заробітчанства}

В ОСТАННІ 30 років у Нижньому Болотному не спостерігалось особливих змін. За словами директора місцевої школи Наталії Половки, тут нема ні виробничих підприємств, ні інших комерційних об’єктів, які б упливали на місцевий бюджет. Тим паче що сільська рада — у сусідньому селі Вільхівцях. Не прижилися тут і тепличні господарства, городину вирощують переважно не для продажу, а для себе.

Основний традиційний вид зайнятості — заробітчанство. Воно процвітало тут і 50, і 100 років тому. В радянські часи маршрути пролягали здебільш у Росію та східні області України, а відколи відкрився західний кордон, жителів Шарда можна зустріти в різних країнах.

На цьогорічних президентських виборах із зареєстрованих 900 виборців прийшло голосувати менше половини. Із тих, хто не з’явився на дільниці, більшість за кордоном. Люди заробляють гроші, аби будувати хати, але проблема в тому, що в нових оселях жити нема кому. Діти заробітчан, досягши повноліття, пакують валізи так само за кордон. А останнім часом простежується нова тенденція: люди їдуть на заробітки разом з дітьми, яких влаштовують у європейські школи. За словами Наталії Половки, останнього навчального року школу покинуло стільки учнів, скільки за п’ять попередніх…

_{Шкільні реалії і весняний настрій}

АЛЕ ХОЧЕТЬСЯ відійти від похмурого гумору. Тим більше що селу є ким пишатися. Тут народилися відомий педагог і патріот, почесний містянин Хуста Іван Дочинець, Йосип Тереля — потужна і складна особистість, добре відома з часів СРСР своєю правозахисною діяльністю. А нещодавно місцева школа представила яскравий проект, присвячений відомому землякові — письменнику, громадському діячеві, священику, депутату Сойму Карпатської України Юрію Івановичу Станинцю.

Ця людина вражала душевною молодістю, енергією, надзвичайно світлим оптимізмом. Попри те, що йому випало пережити концтабір «Ковнер», пізнати зраду побратимів по перу і багаторічну ізоляцію, яку влаштувала йому радянська система. Юрій Іванович продовжував писати, жартувати, цікавитися молодшим письменницьким поколінням. Цей світлий настрій панував і в день вшанування пам’яті письменника. Місцевий люд добре знає його твори, односельців (уже їхніх внуків), які були прототипами героїв. Місцевий вокальний гурт, що складається з сільських учителів, має назву «Сусідоньки», творчий шкільний гурток — «Сусіди» (так називається головний твір Станинця). У рамках проекту школярі під керівництвом завідувачки бібліотеки Світлани Кормош і педагогів підготували відеоролики, присвячені письменнику, фільм про історію села, анімації за мотивами оповідання «Нова шапка», концерт з улюблених пісень Юрія Івановича. І все це зроблено за дуже скромної матеріальної бази: наявне в школі комп’ютерне обладнання — ще з «античних» часів, мультимедійну апаратуру позичили небайдужі люди… Але подія справила незабутнє враження! Зокрема й на почесних гостей дійства — Наталію та Івана Ребриків, які повернули в літературний процес творчість Юрія Станинця, поета, лауреата Шевченківської премії Петра Мідянку, священиків. А весняний, світлий настрій, який того дня панував у залі, давав надію, що Нижнє Болотне таки дочекається кращих часів.