Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Бувальщина

Яма... для себе

Пилип ЮРИК.

м. Запоріжжя.

Про Андрія в селі подейкують: «Він як збреше, то ніхто такої правди не скаже». Одного разу трапилася з ним така пригода. На роботі (працює на заводі, що за три кілометри від села) видали борги із зарплати разом із відпускними. Але, як на зло, дали все 10-гривневими купюрами. Розклав робітник кілька пачок по кишенях і йде собі додому широкою балкою, насвистуючи улюблену «Одну калину».

Та раптом знялася буря, вдарила блискавка, затріщав, наче скажений, грім, і линув дощ як із відра. Ховатися в степу ніде — на пагорбах лише невеликі кущі, від негоди не врятують. Побіг Андрій чимдуж додому, на ходу лаючи себе, що не прихопив дощовика або парасольки. За кілька хвилин він був уже мокрий як хлющ — сухої нитки не залишилося на одязі.

Удома швиденько перевдягнувся в сухе, розвісив штани на стільці біля плитки. До кишень, а гроші також намокли. Натягнув чоловік нитки, з допомогою прищепок і скріпок почіпляв банкноти з портретом поважного гетьмана Мазепи по всій хаті — хай сушаться.

У двері постукали. Прийшов сусід Семен позичити ножівку — буря зламала гілляку. Глянув він на сотні купюр і занімів. Хвилин п’ять стояв, роззявивши рота, нарешті вимовив:

— Де це ти їх узяв?

— Сам надрукував, — не моргнувши оком, бреше Андрій. — Підсушити треба, щоб фарба до рук не бралася.

Дав сусідові пилку, той пішов. У хаті тепло. Помацав Андрій гроші — вже сухі. Зібрав, заховав до шафи.

У двері постукали. На порозі два поліціянти й співробітник СБУ — Семен постарався...

— Де гроші?

— У шафі.

— А друкарська машинка?

— На шафі.

— Діставай.

Андрій став на стілець і зняв запилену «Любаву» (не користувався нею років 15 — має тепер комп’ютера).

— Що ти нам голову морочиш? — розгнівався капітан. — Друкарський верстат де?

— Сусідові позичив, — знову бреше Андрій. — Він казав, що на городі гарну яму викопав і туди його ховає.

Силовики швидко оглянули кімнати, для годиться зазирнули в сарай і льох, нічого не знайшовши, кинулися до Семена. А той, відпилявши гілку, став розбирати в гаражі на запчастини украденого нещодавно мотоцикла.

Із-за тину Андрій спостерігав, як сусіда в наручниках водили по розгрузлому городу. Той божився, що друкарського верстата ніколи навіть не бачив. І справді, верстата не знайшли. А за крадений мотоцикл Семен отримав три роки тюряги.