Наша пошта

• Точка зору

Вибачте, але це несерйозно

Євген ШУЛЬГА.

м. Новомосковськ

Дніпропетровської області.

УЯВІТЬ, ви вирушаєте в політ, прямуєте до свого літака. Аж ось на летовище виходить дуже популярний актор і каже: «Люди, я хочу бути за кермом цього літака, бо я найкращий у світі пілот! Пам’ятаєте, як я чудово зіграв льотчика у фільмі «Карколомні віражі»? То дарма, що насправді я навіть не сидів у кабіні справжнього літака, зате яка в мене чудова команда. В разі чого мені підкажуть, допоможуть». — «А де ж ця команда?» — «Я пізніше її покажу, після того як ви дозволите мені сісти за штурвал. І куди полетимо, я теж скажу потім».

Ви б ризикнули довірити своє життя такому пілоту? Отож…

Але чомусь ця життєва мудрість умить зникає, коли йдеться про вибори «пілота №1 літака «Україна». Дехто пропонує (без жартів, щиро вірячи у правильність свого вибору) обрати на президентську посаду людину, яка не має ні відповідних знань, ні досвіду. Серед аргументів «вагомі історичні посилання»: от, мовляв, Рейган також був актором, а став президентом. От американці обрали «коміка» Трампа та й нічого. Наче й правду кажете, люди добрі, але ж не всю.

Так, Рональд Рейган був добрим актором і дуже непоганим президентом США. Але між Голлівудом і Білим домом був тривалий і важкий шлях до найвищої в країні посади. Востаннє Р. Рейган грав у 1963-1964-му, а президентом його обрали 1980-го. 69-річний Рейган тоді мав за плечима чималий досвід і, зокрема, вісім років роботи губернатором штату Каліфорнія (1967-1975). А вас послухаєш, так він ніби просто зі знімального майданчика, з ковбойського сідла перестрибнув у президентське крісло. Навіть грим не змив і чоботи не зняв. То навіщо дурите себе та інших?

Так, Дональд Трамп неординарна і екстравагантна постать (як про нього м’яко кажуть). Але ви не говорите про деякі особливості американської політичної системи. В США обирають не лише президента, а й віце-президента, так би мовити, «пілота №1» і «пілота №2». Про Дональда Трампа чули всі, а про віце-президента Майка Пенса майже ніхто. Але він є. І міцно тримає руки на своєму «штурвалі №2». М. Пенс на відміну від Д. Трампа (і на доповнення) молодший (1959 р. н.) і має чималий політичний досвід: 12 років (2001-2013) був конгресменом, представляв свій рідний штат Індіана у Палаті представників США, а у 2013-2017-му був губернатором цього штату. Незамінних у США нема, і якщо Д.Трамп нерозважливо щось накоїть, то його просто усунуть із посади (як усунули колись Річарда Ніксона), а обов’язки президента виконуватиме віце-президент Майк Пенс. Тож американці можуть дозволити собі екстравагантного Д.Трампа, бо знають, що американський літак (із Трампом чи без нього) успішно долетить і сяде за будь-якої погоди.

А що у нас? Нема ні посади віце-президента, ні закону про імпічмент. І нам пропонують «експеримент»: посадити за головне кермо країни людину, що не має ні крихти політичного досвіду, проте вміє красиво озвучувати написані кимсь тексти. Розповідають байки про його чудові наміри і класну команду. Та хай хоч золотою буде команда, але й капітан на кораблі не остання людина, не абихто!

Вибачте, пане Володимире, але уявіть на мить, що хтось прийшов до «95 кварталу» і запропонував себе на головну роль у ваших виставах. Ось так, просто з вокзалу і на сцену, без проб, без репетицій. То дарма, що він ніколи не долучався до театральної діяльності, жодного разу не був ні на сцені, ні за лаштунками. Головне, що в ньому живе геніальний актор і йому потрібна лише сцена, та щонайбільша, щоб усі це побачили. Що б ви відповіли на таку пропозицію? «Вибачте, але це несерйозно!». Тож і ви, пане Володимире, не ображайтесь…