Автотраса через заповідне

Чи зглянеться столиця за нинішньої влади на таку для неї «дрібницю», як дорога через благодатні землі, чарівні озера і ліси?

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Невдовзі ці заповідні землі на берегах Орелі може знищити автотраса. www.xt.ht

У статті «Об’їзна дорога навпростець» («СВ», №74 від 25 вересня 2018 р.) ми вже розповідали про будівництво автомагістралі з Дніпра на Київ, затіяне за проектом, який мало назвати недолуго-безглуздим. Багатополосна дорога фактично знищує сотні гектарів заповідних земель та лук на берегах річки Оріль, зганяє з обжитих місць селян у двох десятках сіл Петриківського та Царичанського районів.

ЦЯ ТРАСА зажила недоброї слави ще 30 років тому — саме тоді її почали прокладати з лівобережжя обласного центру вздовж річки. Це ж який розум треба мати, щоб будувати дорогу на болотах та озерах, які спершу доведеться засипати, дивувалися, обурюючись, місцеві селяни. Будівництво обійдеться втридорога, а коли магістраль запрацює, то вижене із розкішних заповідних територій усю живність. На чотирьох із гаком сотнях гектарів, котрі вона має поглинути, нараховується дев’ять археологічних пам’яток, серед яких — стоянка доби енеоліту. Ще 12 об’єктів опиняться в безпосередній близькості до майбутньої суперавтотраси. Сокира зависла й над горою Калитва, яка утворилася ще в доісторичний льодовиковий період. Великий автошлях проходить упритул цієї перлини природно-заповідного фонду — доведеться зносити добрячий її бік.

Автобудівельники усім цим не переймалися — заходилися будувати магістраль державного значення Н-31 не тільки без попереднього погодження з науковцями, а й навіть без проекту! Керувалися не законом, а принципом: головне — почати, а там Києву буде нікуди дітися — погодиться і гроші виділить. Але чому обрали найгірший, згубний варіант прокладення автотраси? Це питання не давало спокою місцевим селянам, які активно виступали проти варварства і сваволі працівників Автодору.

Правда випливла аж тепер. Протестні настрої місцевого люду змусили керівництво обласної служби автодоріг, хоча й навздогін — у січні цього року, організувати громадські слухання. У Петриківці виступив колишній депутат райради Віталій Панко, який очолював депутатську комісію з екології. «У 1990-ті роки, коли підтвердилося, що нова траса не обмине каскад унікальних озер, — розповідає він, — ми з власної ініціативи та від імені місцевих селян підготували варіант її напрямку за назвою «північний потік» (на противагу «південному», автодорівському). Та як тільки про це дізнався тодішній начальник обласної служби доріг Геннадій Немога, його лють зашкалила. Брутально лаючись, він горлав, що на «північний» варіант знадобиться набагато менше коштів, ніж на втілення «південного»! Тоді мені було невтямки, чому кращим є затратніший варіант. Тільки тепер збагнув, що чим дешевше будівництво, тим меншим буде потік бюджетних коштів».

«Північний» варіант не влаштовував Г. Немогу ще й тому, що з цього маршруту випадав райцентр Царичанка — новий напрямок змінювався на користь населених пунктів Полтавської області. Відповідно багато грошей мало перейти Автодору цієї області. Проґавити їх дніпровські ділки не захотіли... У результаті магістраль державного значення, за словами селян, стала для них «дорогою смерті». Влітку вздовж перших 50 з гаком кілометрів автотраси землі навколо сіл Нижнього Приорілля перетворюються на напівпустелю, в колодязях зникає вода.

Геннадій Немога вже не очолює службу доріг області — його запідозрили у привласненні мільйона гривень за рахунок фіктивних актів виконаних робіт при прокладенні першої черги «дороги смерті». На нещодавні громадські слухання у Петриківку приїхав заступник керівника Сергій Кочан. Емоції селян важко описати. Ще б пак! Жителі крайніх вулиць Петриківки, куди дотично прокладено нову трасу, вимагали або закрити будівництво, або звести шумозахисні бар’єри від страшних децибелів, створюваних великоваговим транспортом.

У селі Сотницьке автобудівельники, прокладаючи трасу багато років тому, вирили величезний котлован, розбили вщент місцеву дорогу, поруйнували й без того старий міст через Оріль… Пообіцявши обуреним жителям усе залагодити, дорожники... щезли. А у селі Лобойківка через відсутність обіцяної дорожньої розв’язки під колесами авто гинуть люди.

Все це люди виказали С. Кочану. Що ж почули у відповідь? Зведення шумозахисного бар’єра, ремонт сотницького шляху і мосту через Оріль — це клопіт місцевої влади. Пишіть, люди добрі, колективні письмові звернення і добивайтеся коштів. Відсутність фінансів стримує і спорудження дорожньої розв’язки. Далі він заявив: не працював у службі доріг, коли приймалося рішення прокладати дорогу через ботанічну пам’ятку «Сад» і заповідну зону «Назаренківські болота». Тож не варто з нього і питати про це. Його робота — продовжувати заплановане раніше.

Така його позиція, м’яко кажучи, дивує. Департамент екології та природних ресурсів ОДА дійшов чіткого висновку: «При виборі варіанта державної автотраси Н-31 порушено законодавство і виявлено корупцію». Хіба це не означає необхідність зупинитися? До цього зайвий раз спонукає хоча б такий факт: починали будувати її, так само планують і продовжувати, грубо відрізаючи від звичних пасовищ прилеглі села. Якщо автотраса все ж проляже на 57-кілометровому відрізку густозаселених земель, то тут потрібно облаштувати 24 перегони для свійської худоби. Ох і зручно буде і водіям, і селянам! Кому потрібна така дорога?

Зрозумівши тепер, мало не через три десятки літ від початку цієї «грандіозної» будови, що продовжити її без громадських слухань не вдасться, місцеві «ділки» завбачливо нав’язали обговорення поданого ними звіту з оцінки впливу на довкілля (ОВД), який виконували на їхнє замовлення профільні інститути за участі Мінекології. А документ той дуже хитромудрий. У ньому поряд із засудженням того, що національний природничий парк і густозаселений благодатний край перерізають навпіл автомагістраллю, йде запевнення: генпідрядник-будівельник і передбачає, і робить усе для того, щоб звести нанівець руйнівні й шкідливі наслідки. Тобто заважати йому не слід.

У такій двозначності селяни вбачають епохальну авантюру. Хто замовляв звіт і за нього платив, під ту дудку й танцюють його виконавці. Завуальовано цей документ рекомендує продовження будівництва за «напрямком №1», обраним службою доріг як найбільш економічно вигідний. Але ж за підрахунками місцевих експертів (науковців та активістів), насправді він мало не вдвічі дорожчий! Тим часом облрада підіграла службі автодоріг, повідомивши громадськості, що звернулася до будівельників, аби ті не допустили погіршення стану довкілля при роботах на територіях заповідного фонду.

Хоча ні для кого не секрет, що суть криється у зацікавленості кошторисом, передбаченим на нинішній рік. Порівняно з усіма попередніми роками він більший. Звідси й «економічні вигоди» для тих, хто освоюватиме виділені кошти. Не дивно, що жоден із учасників громадських слухань як у Петриківському, так і Царичанському районах не проголосував за продовження будівництва «дороги смерті».

Як же тепер бути? Учасники громадських слухань, дискусій і обговорень наполягають повернутися до «північного потоку». Цей варіант вигідно з’єднає не тільки Дніпро й область із Полтавою та Києвом, а й зв’яже між собою райони обох областей.

Тим часом «супротивна сторона» робить усе, щоб будувати об’їзну дорогу по-своєму — навпростець. А щоб показати, як влада турбується про довкілля, регіональний офіс водних ресурсів розробив проект «відновлення гідрологічного режиму та санітарного стану русла Орілі на території Царичанського і Петриківського районів». На 14 відрізках загальною протяжністю понад 16 кілометрів заплановано виймання з дна понад 320 тисяч кубометрів мулу, а насправді — піску. Плюс облаштування 20 кам’янистих штучних перекатів води та укріплення берегів габіонами. Витрати на все це сягають 100 мільйонів гривень.

Цей нібито реставраційний проект порятунку Орілі відразу здійняв переполох у селах. Скандал вибухнув і нагорі. Директор Державного інституту «Дніпродіпроводгосп» Володимир Гринюк, який мав би перебрати на себе нагляд за здійсненням «рятівного» для річки проекту, звільнився з посади, котру обіймав чверть віку. Не захотів бути втягненим в «божевілля і розкрадання народних грошей». Бо йдеться про не чувану досі авантюру із видобутку майже «дармового» піску згуртованою бандою, у складі якої чиновники вищої обласної влади, відповідних галузевих управлінь, структур і виробничих компаній.

Селяни краю здаватися не збираються. Щоб відбити подвійну атаку на Оріль з її природничим парком, голова Китайгородської ОТГ Сергій Турський скликав загальні збори громади, а голова Могилівської тергромади Валерій Дружко — сесію сільради. І там, і тут сказали рішуче «ні!» «дорозі смерті» і «капітальному ремонту» Орілі.

З цією ухвалою активісти територіальних громад прибули в Службу автодоріг Дніпропетровської області. Проте їхні вимоги наштовхнулися на нову перепону. Все той же Сергій Кочан заявив: «Змінити напрямок основного варіанта дороги державного значення ми, дніпропетровці, вже не можемо. Таке право має виключно Держагентство автомобільних доріг».