Архів
Вівторок,
5 березня 2019 року

№ 18 (19665)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  • За рубежем
Виборці сказали своє слово

ЕСТОНІЯ. Парламентські вибори виграла опозиційна «Партія реформ».

Докладніше...
Останній оплот джихадистів

СИРІЯ. Сили, які підтримуються США, пішли в наступ на останній бастіон «ІДІЛ» на сході країни.

Докладніше...
Це, називається, нормально

БІЛОРУСЬ. Олександр Лукашенко балотуватиметься на шостий президентський термін.

Докладніше...
Позачергово обрали мера

ПОЛЬЩА. Мером Гданська обрано Александру Дулькевич.

Докладніше...
Меншає безробітних

У ЄВРОСОЮЗІ рівень безробіття впав до мінімуму із початку століття.

Докладніше...
Народний протест

ЧОРНОГОРІЯ. У столиці Подгориці відбувся масовий протест проти влади.

Докладніше...
Індійсько-пакистанський конфлікт

ПАКИСТАН продовжив заборону на польоти у своєму авіапросторі.

Докладніше...
Потужний торнадо

США. Штатами Алабама і Джоржія пронісся потужний руйнівний торнадо.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • З літопису наших днів

Війна змінює всіх

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

Фото автора.

Тракторист Іван Хомовський — душа правдива. Під час мого минулорічного візиту до Бугаївки, що в Ізюмському районі, ми трішки роззнайомились, і він повідав свою історію війни, що назавжди залишається в серці кожного ветерана.

— ЧОМУ я пішов на фронт? — перепитує чоловік. — Аби не спитися.

Перед війною він мешкав у Білому, що в Куп’янському районі, селі колись великому і славному, а тепер депресивному, в якому залишилося менше 250 душ, переважно пенсіонерів.

— Сам я хлопець куп’янський, отож «городський», — розповідає Іван, втираючи натрудженою рукою піт із чола. — Їздив до бабусі в гості, закохався в дівчину… Отак і потрапив у прийми.

Не скажеш, що в Богом забутому закутку Слобожанщини його життя було безпросвітним. Іван працював на крані, заробляв копійку. Щоправда, й оковитої не цурався. Вона і спричинила скандал у сім’ї, після якого чоловік подавсь у військкомат, аби підписати контракт із ЗСУ. Так Іван став служити в «тридцятці», тобто 30-й ОМБр, механіком-водієм бойової машини піхоти. Другий батальйон, четверта рота.

На війні найголовніше — довіра. Це він зрозумів одразу. Якщо члени екіпажу БМП один одному не довіряють, то важко вижити в бою. А ще повинна бути довіра до піхоти, яку ти прикриваєш бронею і вогнем, а вона повинна вірити тобі. От ти ведеш машину по триплексах, тобто їдеш із закритим люком, бачачи через прилади лише те, що перед тобою. Де там піхота, що вона робить, не відомо. Отож потрібно управляти «бехою» плавно, аби не вдарити когось бронею чи, не дай Боже, не переїхати гусеницею.

Досі згадує Іван випадок, що стався в одному селі за Попасною. Дістали наказ зачистити від ворога якихось 150 метрів вулиці. Тільки увійшли в село, як їх накрило артилерійським вогнем. Усе там змішалося — вибухи, крики, матюки… Іван не одразу й зрозумів, як у машину влучив снаряд і вона спалахнула. Дивом вискочив, а всі речі й документи згоріли. Однак, лежачи в госпіталі, Іван прокидався не від того, що бачив уві сні, як горить його БМП, а від моторошної картини, яка вкарбувалась у пам’ять опісля: край дороги стоїть розтрощений обгорілий «Ланос», а в ньому обвуглений чоловік...

— Війна змінює людину, — розмірковує Іван. — Бува, чоловік у мирному житті мухи не скривдить, а там, на фронті, стає безжальним і жорстоким… Рідко коли трапляється навпаки.

Учені-біохіміки дослідили, що людині допомагає витримати стрес гормон кортизол. Однак підвищений його рівень спричиняє агресію. Отож, повертаючись додому, боєць і далі продовжує воювати.

Мають рацію біохіміки чи ні, Іван сказати не може, утім, не заперечує, що після війни став іншим:

— Провоював я три роки й демобілізувався. Здається, ніби з тобою нічого не сталося, але згодом починаєш підмічати, що ти таки змінився. Говориш із людиною, вона тобі слово, а ти їй — десять. Не обходилося без скандалів удома.

Власне, оте «життя на війні» учені пояснюють не лише біохімією, а й психологією, розбіжностями між фронтом і домівкою. Там цінність має лише одне — життя. Товариш, який може пожертвувати собою заради тебе, рідніший і важливіший, ніж члени сім’ї. Тут же зовсім інше — споживацький світ. Ще не встиг душею повернутися з війни, а тебе вже обтяжили проблемами, ти повинен щось «розрулювати»... Справді, це різні навіть не планети — галактики.

А ще сусіда, трапляється, запустить свої брудні нігті в душу: мовляв, я тебе туди не посилав, стріляв би всіх таких, як ти. Сам шусть — і сховавсь у дворі, й не дай Боже там його зачепити...

Порятунок один — знайти роботу до вподоби. Справді, земля, поля, високі трави, що буйно зацвітуть навесні, — найкращі ліки для зраненої війною Іванової душі. У рідному районі такої роботи і розуміння оточуючих чомусь для нього не знайшлося. Напитав її в Бугаївці Ізюмського району, в СК «Восток».

— Знаєте, коли поцікавився в попереднього роботодавця Івана, що він думає про фронтовика, той сказав: «Навіщо тобі цей п’яничка?» — згадує директор господарства Андрій Ровчак. — Мене це ошелешило: думаю, тебе хлопець захищав, життям ризикував, а ти про нього так… Навіть якщо в нього щось не ладиться, твій обов’язок — допомогти.

…Від нашої зустрічі з Іваном минуло майже півроку. Я зателефонував у Бугаївку й поцікавився, як він там. Кажуть, що добре. Працює трактористом, керівництво задоволене. Іван отримав від господарства хату, збирається перевезти на нове місце сім’ю. Синочок його страшенно любить трактори та всяку іншу техніку! Мабуть, колись інженером стане. Нехай лише закінчить у Білій навчальний рік, а з першого вересня сім’я заживе разом.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Приїхали
Читати
Рулони на мільйони
Читати
Питання знову зависло
Читати
Кому в Україні жити добре
Читати
Автокефалія не обговорюється
Читати
Кір: свіжа статистика
Читати
Гідне забезпечення захисникам
Читати
Рівність іще не повсюдна
Читати
Можливостей знайти себе більшає
Читати
Ще одна ЗВТ
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове