Архів
Вівторок,
12 лютого 2019 року

№ 12 (19659)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вербиченька
  • За рубежем
Анкара обурена

ФРАНЦІЯ. Президент оголосив про відзначення в країні Дня пам’яті жертв геноциду вірмен в Османській імперії.

Докладніше...
Вирішальна збройна операція

У СИРІЇ розпочався наступ на останній форпост «Ісламської держави».

Докладніше...
Армія з народом

ВЕНЕСУЕЛА. Ще один високопоставлений військовий перейшов на бік тимчасового президента Хуана Гуайдо.

Докладніше...
У пошуках компромісів

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Прем’єр-міністр оголосила про нові дебати щодо Brexit у парламенті.

Докладніше...
Політичний гордіїв вузол

ІСПАНІЯ. Уряд припинив переговори з сепаратистами Каталонії.

Докладніше...
Несподіваний візит

АФГАНІСТАН. У Кабул із неоголошеним візитом прибув очільник Пентагону.

Докладніше...
У сусідів є робота

ЧЕХІЯ, НІМЕЧЧИНА і ПОЛЬЩА — країни з найнижчим рівнем безробіття в Європі.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Геополітика

У пошуках золотої середини

Михайло ГУБАШ.

Вже кілька тижнів увага світової спільноти прикута до бурхливих подій у доволі невеликій латиноамериканській державі Венесуела, де проживає близько 30 млн чоловік. Унаслідок спроби придушення протестів населення проти правління тамтешнього президента (або, за термінологією опозиції, — диктатора і узурпатора) Ніколаса Мадуро пролилася кров десятків громадян. У чому ж причина жорсткого протистояння в країні й активної реакції на ці заворушення ззовні?

Від процвітання до руїни

ВІДПОВІДЬ на це, як і на багато інших проблемних запитань залежить від точки зору того, хто її шукатиме. У кожного, як мовиться, своя правда. Але про це трохи згодом. Спершу коротко нагадаємо, що ж сталось у цій латиноамериканській країні й що до цього призвело.

Ще у 90-х роках минулого століття Венесуела була процвітаючою країною, однією з трьох найбагатших у Латинській Америці. Основу її багатства становили чи не найбільші у світі поклади нафти. Коли до влади прийшов Уго Чавес, він почав будувати в країні «соціалізм ХХІ століття». Протягом недовгого часу були націоналізовані приватні підприємства, зокрема й нафтової галузі, насамперед ті, що належали іноземним компаніям. Соціальна політика держави (освіта, медичне обслуговування, пільги) була зорієнтована на великі преференції «простим людям», особливо корінним народностям, зокрема індіанцям, мулатам, креолам. Велика увага приділялась армії і спецслужбам, основу яких завдяки соціальним ліфтам склали вихідці з низів.

Грошей вистачало на все — «нафтодолари» рікою текли у держскарбницю. Проте так тривало недовго. Поступово «соціалка» вимивала кошти, тож почалися перебої, зокрема з продовольством, виник суцільний дефіцит товарів, а внаслідок галопуючої інфляції зарплати трударів геть знецінились. Кризові явища особливо охопили країну після раптової смерті Уго Чавеса в 2013-му, яка поклала край його 14-річному правлінню. Крісло президента зайняв його водій (колишній таксист) і соратник Ніколас Мадуро. Він продовжував політику свого шефа, але негативні явища в економіці, спричинені соціалістичним експериментом, дедалі наростали. Життя мільйонів венесуельців перетворилося на інший експеримент — з виживання. При цьому мінімальна зарплата була один долар США з хвостиком. Велика кількість людей у пошуках роботи та кращої долі мігрувала в сусідні країни.

У травні 2018-го Мадуро переміг на президентських виборах. Але опозиція заявила, що результати волевиявлення були сфальсифіковані. Тим часом економічне становище Венесуели продовжувало погіршуватися: показник інфляції перевищив позначку один мільйон відсотків за рік.

Ще одна «гаряча точка»

У СІЧНІ після інавгурації Ніколаса Мадуро у Венесуелі почалися масові протестні акції. Опозиційний лідер Хуан Гуайдо, який очолив парламент країни, проголосив себе тимчасовим президентом. Його підтримали США, країни Євросоюзу та частина держав Південної Америки. Натомість про підтримку «легітимного» Мадуро заявили Росія і Китай, а також Іран, Мексика, Куба, Болівія, Нікарагуа, Туреччина і Сальвадор, тобто країни, кожна з яких має «зуб» на наймогутнішу державу світу.

Сполучені Штати оголосили санкції проти нафтового сектора Венесуели: тамтешня нафта продаватиметься, але вторговані від її продажу кошти переводитимуть на рахунки, доступ до яких не матиме уряд Мадуро. Крім того, Дональд Трамп «поцікавився можливостями» прямого військового втручання США на територію цієї латиноамериканської країни.

Утім, таксист-революціонер, вочевидь, не дуже злякався. Він рішуче відкинув усі вимоги європейців про проведення демократичних виборів, а у відповідь на погрози Д. Трампа пообіцяв влаштувати «новий В’єтнам». Така сміливість президента (чи диктатора?) Венесуели базується не тільки на наявності добре навченої 100-тисячної армії (яка його підтримує), оснащеної високотехнологічною зброєю з Росії, а й мобілізаційними можливостями «народного ополчення» — близько 2 млн чоловік. Окрім того, в країні присутній кількатисячний загін кубинських військових «радників», а також кількасот російських найманців із приватної військової компанії Вагнера, які опікуються особистою безпекою Мадуро.

Таким чином, на геополітичній карті світу з’явилася ще одна гаряча точка. Втім, поки що не дуже гаряча, але в глобальному масштабі потенційно вкрай небезпечна.

Хай там як, але знову спостерігаємо стратегічне проти­стояння США і Росії. Москва звинувачує Вашингтон у тому, що він біля її кордонів, тобто в Україні, влаштував революцію і привів до влади «хунту». Натомість у Білому домі ці звинувачення відкидають, стверджуючи, що у всіх негараздах винен Путін, який, скориставшись ситуацією, анексував український Крим і розв’язав війну на Донбасі.

Тепер-от самі Сполучені Штати опинились у дещо подібній ситуації, ризикуючи у разі військового втручання перетворитись на країну-агресора. Адже посилення впливу Куби на Венесуелу, а особливо проникнення до Америки зовнішньої третьої сили — Росії — є для них неприпустимими.

Уроки для України

ТАКА МІЖНАРОДНА ситуація, з одного боку, нам начебто вигідна — увага країни-агресора РФ більшою мірою зосередиться на заокеанських справах. Проте з другого боку — така ж увага подіям на американському континенті приділятиметься й нашими західними союзниками і партнерами, внаслідок чого Україна ризикує втратити для них «актуальність». Чи не залишимося тоді без їхньої рішучої та послідовної підтримки у протистоянні з Росією?

Ще одна паралель, яка «об’єднує» Україну з Венесуелою, — теза про «боротьбу з імперіалізмом». Тільки в останній офіційна влада декларує протистояння з американським, а у нас — російським імперським зазіханням на суверенітет країни. Водночас ці «кляті імперіалісти» сваряться одне з одним і підтримують, відповідно, своїх союзників, тобто Вашингтон — Київ, а Москва — Каракас. В разі чого (не дай, Боже!) і воювати між собою волітимуть не на власній території, а на васальській.

Утім, «головним болем» для української влади поточного року буде намагання зберегти своє правління на наступні роки. Вочевидь, виконання або провал цього завдання значною мірою залежатиме від виборців. І тут «уроки Венесуели» можуть певним чином позначитись на результатах голосування в Україні. Досвід цієї колись чи не найбагатшої країни Латинської Америки показує, що може статися, коли до влади приходять безвідповідальні популісти, які, нехтуючи законами економіки, керуються сумновідомим гаслом «Відібрати і поділити!».

Так, відбирати потрібно. Але не зароблене, а тільки справді награбоване. І розподіляти потрібно, знову ж таки, з розумом — не лише за потребами, а й за можливостями. Тож солодким обіцянкам популістів, таксистів та інших блазнів, які ні сіло ні впало поперлись у політику й дориватимуться до влади, вірити не можна, тим паче віддавати їм свій електоральний голос.

Тож і владі, й виборцям, які обиратимуть нову, потрібно добряче пошкребти потилицю, перш ніж робити якісь конкретні кроки, спрямовані передусім на збереження Української держави і її суверенітету.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Без газу не зігрітись
Читати
Оголосили про підозру
Читати
Мову треба знати
Читати
Не пускають
Читати
«Перехрещуватися» нема необхідності
Читати
Зміни для стипендіатів
Читати
Оновлений «безвіз»
Читати
Кажуть, що наводиться лад
Читати
П’ять мільярдів — у Пенсійний фонд
Читати
Скільки зароблять: прогнози
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове