Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Замальовки з натури

Із ким не буває...

Юрій БЕРЕЗА.

м. Рівне.

Спiймали на хабарi знайомого.

Злостi моїй не було меж. Ага, вивернув справжнє нутро! Так тобi й треба! Сiдай на нари i спокутуй грiх, ненаситний бовдуре!

Аж через день зустрiчаю його. Бiля мiського суду. Дивлюся, змарнiв, хутряне пальто на поношену куртку зi шкiрозамiнника одягнув, костюм не найпершої свiжостi. На штанях не те що кантiв не видно — зiжмаканi, як гармошка!

I стало менi жаль знайомого. Як-не-як, батько двох дiтей. Iнколи на чарку запрошував...

Потис руку, висловив спiвчуття i сподiвання, що майна не конфiскують i багато не впаяють.

Десь за тиждень знову побачив. I вловив новизну як на обличчi, так i в одязi. Посвiтлiв, моднiша куртка на плечах, костюм кращий.

Зрадiв i побажав так триматися далi.

Ще через тиждень нашi шляхи вкотре перетнулися. Бачу, щоки у знайомця порожевiли, одяг дорожчий. А головне — на вустах усмiшка. До вух. Зiзнався, що повертається вiд слiдчого.

Мене це ще бiльше втiшило. Не причинили ж у камерi. Значить, не такий страшний суд, яким мав би бути. Врахують щиросердне зiзнання i дадуть рокiв п’ять колонiї загального режиму. Для профiлактики.

Сказав йому про це й побажав якнайгуманнiшого вироку. Бо людина в цiлому вiн непогана. Було, пiдвезе на своєму джиповi, коли побачить на дорозi, на риболовлю чи полювання запросить, кросворд допоможе розв’язати...

Минуло ще з пiвмiсяця. I знову ми випадково здибалися. Весь сяє! На ньому — звичне хутряне пальто, костюм найвищого гатунку, пахне дорогими парфумами, свiжа зачiска, пiд пахвою — роздута барсетка...

Обнялися, розцiлувалися. Мене така радiсть пройняла, що не розказати. Вiд того, що чоловiк не пропав, не перетворився на зека. Буде скоро з ким i чаркувати, i рибу ловити, i полювати, i кросворди розв’язувати! Очевидно, взяли на поруки. Як i мало статися з тим, хто необачно спокусився на хабар. З ким не трапляється!

Тож запитав:

— Знайшлися добрi люди?

Знайомий блиснув золотими зубами:

— Не люди, а суддя. Пiдмазали — i вiн повнiстю виправдав.

Я вiдчув, як злiсть знову почала наповнювати моє єство. Але замiсть бодай одного обурливого слова на адресу знайомого та його покровителiв якось невпевнено прорiк:

— Хай живуть справедливi суди...

До пенсії дотягну

Пропрацював пiвроку в школi. Мовником.

I чи не кожен день пiсля перевiрки учнiвських зошитiв намiрявся втопитися.

Але мої намiри обiрвав мудрий першокласник Петрусь:

— А ви, Iване Iвановичу, над нашими писаннями не мучтеся. Принесли зошити додому — i в грубку. А наступного дня кажiть, щоб ми завели новi. I кози будуть цiлi, i вовки ситi.

Взяв пораду на озброєння, бо хотiв жити, бо мудрий Петрусь був сином директора школи й, очевидно, запозичив передовий досвiд роботи з учнiвськими зошитами саме в батька.

I вчительськi буднi стали справжнiм святом. Поки не дочекався звiльнення з роботи за перевиконання плану випуску вiдмiнникiв та не отримав запрошення на роботу в редакцiю газети. На посаду коректора.

Тут таки добився того, що мене одного вихiдного витягли з рiчки як утопленика, якого вдалося повернути до життя. А померти у глибокiй водi мене примусила писанина редактора газети, що ходив у заслужених. У порiвняннi з учнiвськими самостiйними чи контрольними його матерiали не пiддавалися жодним правкам. I кидати їх у грубку не було можливостi, бо газета не могла виходити у свiт iз порожнiми сторiнками. Вiдтак вихiд iз глухого кута був один: переписувати редакторськi тексти з початку i до кiнця, наближаючи їх до журналiстських шедеврiв.

Колеги спiвчували. Поки редактора не послали на пiдвищення у журнал «Суцiльна грамотнiсть» i поки я впритул не взявся за їхнi матерiали. А тодi вони самi зiбралися втопити мене в рiчцi.

Але порятувало те, що газету лiквiдували як таку, що залишилася без передплатникiв. Про це якимсь чином дiзнався колишнiй першокласник, а нинi директор ресторану Петро Товкач. Вiн i запропонував менi мити посуд у його закладi. Ця, сказав, робота — не перевiряння текстiв. До стресових ситуацiй вiд того, хто i як їв, не доведе.

Там i працюю. З натхненням i вiрою, що до пенсiї таки дотягну.