Архів
Вівторок,
5 лютого 2019 року

№ 10 (19657)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Соняшник
  • За рубежем
Тепер останнє слово за ЄС

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Тереза Мей вирушить до Брюсселя, щоб спробувати підписати з ЄС нову угоду про Brexit.

Докладніше...
Що задумав президент?

ФРАНЦІЯ. Глава держави таємно готується до проведення всенародного референдуму.

Докладніше...
Боротьба за владу

ВЕНЕСУЕЛА. Армія починає переходити на бік опозиції.

Докладніше...
Знижено пенсійний вік

ІТАЛІЯ. В країні знизили пенсійний вік для населення.

Докладніше...
Коаліційний компроміс

ЛІВАН. Сформовано новий кабінет міністрів.

Докладніше...
Парканізація Близького Сходу

ІЗРАЇЛЬ зводить стіну навколо сектору Гази.

Докладніше...
Відповідальність — навпіл

ЄВРОСОЮЗ. Віднині батьків-чоловіків урівняно у правах із жінками на відпустку у зв’язку з батьківством.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • З інших видань

Це тільки початок

Дмитро ГОРЄВОЙ,

релігієзнавець.

petrimazepa.com.

Томос про автокефалію Православної церкви в Україні — справді історичний, без перебільшення, епохальний документ. Уперше більш ніж за тисячу років київський ієрарх став незалежним і визнаним в усьому православному світі. Багато поколінь українців мріяли про автокефалію і боролися за неї. Однак видається, що її як таку можна розглядати не тільки як мету, а і як засіб — для реформ, для розвитку.

ТАК уже склалося, що українська церква нині повторює шлях української держави 1991 року. Українці люблять нарікати, що проґавили вікно можливостей і впродовж усього пострадянського періоду держава не розвивалася, а тільки деградувала. Люблять наводити приклад Польщі, якій вдалося. Зрозуміло, що тоді ні українське суспільство, ні еліти не були спроможні реально реформувати країну: банально бракувало знань, але й не мали психологічної готовності на «шокову терапію». Приблизно те ж ми спостерігаємо нині на церковному прикладі.

Церква — консервативна інституція, і процеси, що відбуваються в суспільстві, починаються в ній значно пізніше. Сьогодні українське православ’я — в 1991 році. У нього є можливість вчитися на чужих помилках, а не на своїх. Воно може не втрачати десятиліття в застої. Недостатньо просто отримати незалежність для церкви — важливо зробити її якісно іншою, такою, що відповідає сучасним проблемам і готова до сучасних викликів.

Церкві потрібно не чекати свого «Майдану», а запускати реформи відразу. Це рецепт сусідньої Польщі, якій це вдалося. Необхідно розуміти, що це не завдання держави або влади — це сфера відповідальності церковних ієрархів і простих вірян. Для громадянського суспільства дуже добре, що Україна отримає своє місце у церковному світі. Нас перестануть вважати «розкольниками», вірянами другого сорту. Однак не припиняться ні російська церковна пропаганда, ні маніпуляції наївністю вірян, та й Московський патріархат з України нікуди не подінеться. Ті, хто ідентифікує себе Українською православною церквою, перейдуть до ПЦУ, а ті, хто з Московським патріархатом, стоятимуть до кінця.

Перше, на що слід звернути увагу після отримання церковної незалежності, — це відродження традицій українського православ’я. Передусім мова про виборність духовенства — від рядового священика до глави церкви. Українська традиція була відкрита до західного світу. А за часів Петра Могили духовенство не тільки спокійно їздило навчатися на Захід, а й задавало тон дискусіям у церковному світі. Київському православ’ю однаковою мірою чужі церковний імперіалізм і феномен старецтва. Подоланню згубних наслідків останнього нам іще доведеться повчитися.

Старець — це повне делегування прийняття всіх життєвих рішень своєму духовному наставнику. Доходить до того, що вірян навчають зі смиренням приймати і виконувати всі веління духівника, навіть найабсурдніші. Розвинувся цей феномен у Російській імперії як одна з форм легітимації політичної лояльності щодо влади. Був пізніше «експортований» в Україну, Білорусь, Молдову, Грузію і навіть Грецію. Чому це шкідливо і чому цього треба позбуватися? Феномен старецтва пригнічує в людині відповідальність, він робить із неї робота, який виконує задані команди. Такі громадяни часто хочуть «сильної руки», «міцного господарника», ностальгують за СРСР і голосують за популістів. Просто тому, що вони не звикли думати, перевіряти, ставити під сумнів. Вони звикли сліпо вірити. У такому вигляді старецтво дуже небезпечне і не сприяє розвитку суспільства і держави.

Одним із кроків щодо нейтралізації цього чинника може стати церковна децентралізація. Частину повноважень потрібно віддати на місця, щоб віряни разом зі священиком самі приймали рішення і несли за них відповідальність. Питання мови богослужіння, цін на послуги, крамничок у церквах, причастя без сповіді — все це повинно вирішуватися на низовому рівні, виходячи із ситуації. Подібна самостійність у церковних справах сприятиме підвищенню рівня громадянської відповідальності та зміцненню демократичного суспільства.

Для ефективності центральної церковної влади треба створити дієву систему стримування і противаг. Чітко прописана сфера відповідальності предстоятеля, конкретні повноваження Синоду і принципи формування церковного суду. Наголошую, він має складатися з мирян, інакше не запрацює. Чому це так важливо? Щоб патріарх не міг самодурствувати, щоб він не захоплювався сумнівними реформами, бо знатиме, що Синод може його вгамувати. Незалежний церковний суд потрібен для справедливого правосуддя. Скільки разів бувало так, що єпископа викривали в негідній поведінці, але до відповідальності притягнутий він так і не був. Тому що церковний суд, якому підзвітні єпископи, очолюють... самі єпископи. Щоб нова церква запрацювала як слід, потрібно ухвалити нормальний статут. Це своєрідна церковна «конституція», яка описує основні принципи управління.

Зрештою, поки РПЦ протестуватиме проти української автокефалії і не спілкуватиметься з Константинопольським патріархатом, є час для розв’язання багатьох церковних проблем. Раніше Константинополь уже намагався це зробити, але Москва цьому всіляко перешкоджала. Після отримання потужного союзника у вигляді Києва і при ізоляції головного противника реформ у Вселенському престолу відкривається можливість навести лад у православ’ї.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Набрали — то треба віддавати
Читати
Пільговий термін минає
Читати
Можливі збитки
Читати
Дороге «задоволення»
Читати
Виборча інструкція
Читати
Втрачаємо мільярди
Читати
Агролокомотив — у Європу
Читати
Маємо хороших фахівців
Читати
Годують сім’ї
Читати
Податки надійшли
Читати
Отруїлися діти
Читати





— А у вас є телевізор без політиків?

Мал. А. Василенка.

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове