• Вузли реформ

У ручному режимі,

_{або «Зарубані» перспективи Комарівської ОТГ}

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Одне з найбільших сіл Борзнянського району — Комарівка — вже понад півтора року перебуває у статусі центру однойменної ОТГ. Прог-нози та перспективи були досить обнадійливі. Головна цінність тут, як і в більшості ОТГ Чернігівщини, — земля. Саме орендна плата за користування нею дає найзначніший дохід у бюджет Комарівки. А він, виявилось, увесь цей час розподіляється в ручному режимі. Куди і як витрачаються гроші громади?

_{Фінансові розбіжності}

КОМАРІВКА свого часу була адміністративним центром повіту, потім району. 30 квітня 2017 року розпочався новий виток її історії — як центру об’єднаної територіальної громади, до якої увійшли ще села Сидорівка, Прохори, Красносілське, Смоляж, Берестовець та Ховми. Відповідно до законодавства вслід за виборами керівництва ОТГ мали відбутись і вибори до старостатів, однак їх не провели. Дехто з чільників громади пояснює це банальною відсутністю коштів, Утім, деякі депутати називають таку причину надуманою. Аби перевірити цей закид, розглянемо витратну частину бюджету ОТГ.

Так, торік громада використала близько 35 мільйонів гривень, з них на захищені статті — 21 мільйон. Куди ділася решта? «Ці 14, якщо вірити інформації головного бухгалтера, мільйонів гривень витрачалися в ручному режимі, — стверджує член бюджетної комісії та депутат Комарівської сільради Микола Шкарупа. — Причому щодо цифр є великі сумніви, адже на засіданні бюджетної комісії спочатку було озвучено суму захищених видатків — 15,6 мільйона, а через дві години — 21 мільйон гривень».

Бюджет громади від нестачі коштів не страждає, однак для затвердження на сесії його завжди виносять як дефіцитний. «Невже бухгалтерія не знає, що буде перевиконання плану? — іронізує Микола Шкарупа. — Для керівництва громади такий прийом дуже зручний, бо дає можливість розподіляти кошти в ручному режимі». Насамперед чиновники подбали про власне благополуччя. Так, згідно зі штатним розписом, в апараті сільської ради передбачено 53 працівники, реально ж працює 34. Залишки фінансування йдуть на преміювання чиновників сільради.

Власне, Комарівська сільрада — це неприбуткова організація, але ж наявні фінанси треба якось освоювати. Для цього тут вигадали нехитру і законну схему — соціально-правові угоди. В ОТГ і лампочки не вкрутять без папірця, їх тут штампують цілими пачками: на прибиральницю, на електрика, на вивезення сміття, розчищення від снігу, поховання... Саме це й дає змогу керівництву громади управляти коштами на власний розсуд. А найголовніше — гроші через залучення підрядників осідають за межами сільради.

_{Кому заважатиме комунальне підприємство}

ЯКИМ ЖЕ чином можна змінити ситуацію? Потрібно утворити багатопрофільне комунальне підприємство. З такою ініціативою і готовою програмою на початку утворення громади виступив депутат Комарівської сільради Віталій Дудка.

— Потреба і сенс полягає передусім у тому, що у нас немає жодної статті, за якою громада заробляє гроші, ми тільки витрачаємо. Доходи — переважно від оренди землі та лісу, — обґрунтовує власну ініціативу Віталій Михайлович. — Якщо ми створимо кілька робочих місць і отримаємо хоча б мінімальний прибуток, то люди матимуть роботу, зарплати і в майбутньому — пенсії.

Плани на комунальне підприємство, на перший погляд, амбітні, але реалістичні. Воно мало б перебрати на себе більшість робіт, які нині виконують окремі фізичні особи, ФОПи чи фірми: прибирання снігу на вулицях, їх підсипка та грейдування, випилювання аварійних і фаутних (з пошкодженнями та дефектами стовбурів) дерев і чагарників, озеленення населених пунктів, обкошування узбіч тощо — та вийти на непоганий прибуток. Окрім того, передбачалося організувати безкоштовні перевезення громадян пільгових категорій та школярів, надання ритуальних послуг, вивезення сміття, асенізацію, оранку городів.

Основний заробіток, за словами Віталія Дудки, ішов би від, власне, ведення комерційної діяльності — переробки деревини і виготовлення пиломатеріалів для власних потреб і на реалізацію, тари та піддонів, паливних пелетів (гранул), брикетів, дров, трісок для опалення бюджетних установ громади. Планувалось і створення комунального ринку, городнього й тепличного господарств, міні-пекарні, станції штучного запліднення тварин (або міні-ферми), потужностей для заготівлі, тюкування і продажу сіна, налагодження виробництва гумусу, виготовлення та реалізація торфоґрунтових сумішей, брикетів для розсади, розведення риби і перепілок.

Як бачимо, спектр діяльності широкий. Виникає логічне запитання: де взяти гроші й чи на часі все це? На переконання комарівського сільського голови Юрія Кантура, у громади немає можливості забезпечити комунальне підприємство всім необхідним: «Це просто збільшення видатків, оскільки треба буде платити зарплату керівникові і бухгалтеру».

Натомість Віталій Дудка категорично не згоден із головою. «За планом та розрахунками, я не повинен був узяти жодної копійки з бюджету, — каже він. — Показав двом потенційним інвесторам свій план і почув гарантії надання під конкретні проекти по півтора і більше мільйона гривень. Крім того, під мою відповідальність і всього за одну гривню оренди на рік мені були готові надати комплекс колишньої «Укрсільгосптехніки» — криті приміщення на тисячі квадратних метрів, гаражі, діючу пилораму, металорізальні верстати, шість гектарів території...»

На думку депутатів, після утворення комунального підприємства всі угоди підрядів і більшість тендерів автоматично перейшли б у сферу його виконання, що дало б змогу заробити та значно заощадити бюджетні кошти, залишивши їх у громаді. Однак тоді виконавча влада втратила б прямі важелі впливу, тож ініціативу «зарубали».

_{Гроші — на дорогах і даху}

ЩОДО тендерів і прямих договорів вимальовується досить темна картина, а пояснення керівника громади дивні та, як він сам визнає, «некомпетентні». Наприклад, торік улітку у бюджеті ОТГ передбачили близько 600 тисяч гривень, аби насипати ґрунтово-щебеневою сумішшю нові дороги у трьох населених пунктах. Роботи розбили на три частини по 199 тисяч гривень кожна (законодавством дозволено не оголошувати тендер, якщо вартість проекту не перевищує 200 тис. грн). Одразу ж з’явився виконавець із Борзни, котрий зголосився прокласти за ці кошти по 500 метрів шляху в трьох селах. Щебінь, до речі, надавала сільська рада, його забрали з будмайданчиків колишніх ферм. Отже, підприємець одержував гроші просто за виконання робіт. Коли ж депутати випадково про це дізналися, почали шукати вигіднішого підрядника. І така людина знайшлась — конкурент запропонував за ці гроші прокласти на кожній ділянці по два кілометри шляху.

«Ми поставили голову перед фактом та оприлюднили інформацію, тож йому не було куди діватись, — каже Микола Шкарупа. — Після цього перший виконавець погодився зробити дороги на нових умовах». Відтак за 600 тисяч гривень у трьох селах громади проклали загалом шість кілометрів шляху замість півтора, як планувалося. «Виходить, що тільки на одній ділянці хотіли вкрасти 120 тисяч гривень! — обурюються депутати. — Хіба це не схема, хіба перший виконавець не хотів «нагріти» громаду?» Юрій Кантур виправдовувався, мовляв, «дешевші» підрядники на момент оголошення робіт не відгукувались, однак звідки б вони дізналися про це, якщо на майданчик «Прозорро» інформацію не виставляли, пояснити не зміг.

Подібна ситуація склалась і з закупівлею торфобрикетів. Сума немала — понад 440 тисяч гривень. Тендер двічі вигравав підприємець із Чернігова, але знаходились різні причини, аби скасувати конкурс чи його результати. Зрештою дивним чином на сайті «Прозорро» випливло ім’я переможця. Ним став приватний підприємець із Прилук Віктор Прикін, який узагалі не брав участі в тендері.

Утім, головні кошти «освоюють» не на дорогах і торфобрикеті, а на масштабних ремонтах об’єктів соціальної інфраструктури. У Комарівці це будинок культури, потребу в реконструкції якого мало хто розуміє. Тендер (сума — 1 мільйон 349 тис. грн) проводили у кілька етапів починаючи з торішнього літа. Дотягнули до осені, аж поки, як стверджує Микола Шкарупа, не виграла «потрібна» фірма — приватне виробничо-комерційне підприємство «Будсервіс». Найближчим конкурентом був борзнянський підприємець Олексій Христич, прізвище якого фігурувало в позаминулорічному скандалі з реконструкцією шкільної котельні у Прохорах (за 800 тисяч грн державної субвенції і додаткових 200 тисяч грн із бюджету громади котельню просто обшили металопрофілем і придбали, як стверджують депутати, за завищеною ціною котел).

Більша частина коштів пішла на ремонт покрівлі клубу. Юрій Кантур наполягає, що вона протікала. Водночас зізнається: висновку експертизи нема, жодна комісія для дослідження стану даху не збиралась. Виникає логічне запитання: чи не краще було закупити техніку для комунального підприємства, яке так і не утворилося? Нестикування в тендерах і корупційні механізми, в яких частина депутатського корпусу підозрює виконком сільради, її керівник пояснює... своєю необізнаністю: «За півтора року роботи я ще всього, на жаль, не вивчив».

Що ж, можливо, Юрій Іванович ще не набув досвіду управлінця. Найімовірніше, він не один такий в Україні, адже більшість ОТГ лише вчаться самостійно господарювати. Але ж людина, яка добровільно вирішила стати керівником, має прискіпливіше підходити до виконання власних обов’язків, дотримання законодавства, підбору кадрів. Тож поки чільник Комарівської громади ліквідовуватиме свою «необізнаність», правоохоронним органам доведеться перевірити вищенаведені факти щодо законності, особливо в частині проведення тендерів.

— А у вас є телевізор без політиків?

Мал. А. Василенка.