Архів
Вівторок,
15 січня 2019 року

№ 4 (19651)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  • За рубежем
Нова «Альтернатива для Німеччини»?

НІМЕЧЧИНА. Праві політсили занесли до передвиборної програми можливість виходу з ЄС.

Докладніше...
Зухвалий напад

ПОЛЬЩА. У Гданську скоєно напад на мера міста.

Докладніше...
Напруження наростає

ТУРЕЧЧИНА стягує бронетехніку на кордон із Сирією.

Докладніше...
Компромісне перейменування

МАКЕДОНІЯ. Парламент затвердив конституційну поправку до зміни назви країни.

Докладніше...
Національні дебати

ФРАНЦІЯ. Президент закликав громадян брати активну участь у національних дебатах.

Докладніше...
Усе ще небезпечно

ЄГИПЕТ. Надзвичайний стан у країні продовжено ще на три місяці.

Докладніше...
Протест за протестом

У СЕРБІЇ не вщухають протести проти президента Олександра Вучича.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • З приводу

Комбінатори дуже помилилися

Зенон МИХЛИК.

У соціальних мережах гуляє невідомо ким запущений фотоплакат під назвою «Герои войны». На світлинах — відомий льотчик Олексій Маресьєв, славний десантник Ярослав Горошко та не знайомий офіцер Олександр Прохоренко.

ПЕРШИЙ став Героєм Радянського Союзу в 1943-му, під час Другої світової. Я. Горошко удостоївся такого ж високого звання за особисту мужність, виявлену в Афганістані у 1987-му. О. Прохоренко став Героєм Росії (!) посмертно — поклав голову в Сирії у 2016-му.

Чому герої різних воєн, яких уже немає серед живих, «об’єднані» на одному плакаті? Вочевидь, анонімні автори «фотокомпозиції» силкуються зробити їх тепер учасниками ще однієї війни — гібридної. Проти України. І, мабуть, не випадково «мобілізували» на неї українця Ярослава Горошка, котрий свого часу воював на чужій (в конкретному випадку — афганській) землі. Таким чином нам намагаються втовкмачити у голови, що він був із тих, кому не було різниці, де свою кров проливати — в Афганістані, Чечні, Грузії, Сирії чи в Україні у лавах бойовиків ОРДЛО… Головне, щоб у бойовому «содружестве».

Проте комбінатори дуже прорахувались із «кандидатурою» Горошка — українського патріота, який на початку 90-х минулого століття розбудовував національну армію. Його батальйон спецназу чи не першим у Збройних силах України склав присягу на вірність рідній державі, хоча командування бригади, у якій служив, наполягало, аби новобранці надалі заприсягали «на верность Советской Родине».

«На мене посипалися звинувачення в націоналізмі, — розповідав підполковник Горошко влітку 1992 року. — Втім, якщо за любов до України, то я тоді справді націоналіст. Хочу жити на своїй землі вільною людиною серед вільного народу, без опіки «старшого» брата або сумнівних «друзів-союзників».

Депутат Ізяславської районної ради на Хмельниччині, голова місцевої організації Спілки офіцерів України, він не міг змиритися з тим, що українофоби — його вчорашні гонителі, вигідно пристосувавшись до нових умов і зайнявши високі посади, почали руйнувати Українську армію зсередини.

«Те, що робиться зараз у військах і штабах, ніяк не відповідає створенню боєздатних частин і з’єднань, — бив тривогу Я. Горошко на початку 1993-го. — Поверхово проведена атестація, нездарна кадрова політика, зволікання зі створенням справді патріотичної соціально-психологічної служби, занадто довга відсутність військової доктрини… Складається таке враження, що всіма процесами, які відбуваються нині у військах, керують, і досить вдало, з добре всім відомих відомств сусідньої країни, офіси яких розташовані в районах Луб’янки і Хорошевського шосе».

Ярослав Горошко належав до вольових бійців, отож армійські українофоби цькували його особливо затято. Батько, Павло Кіндратович Горошко, розповідав мені, що його синові намагався допомогти тодішній міністр оборони Костянтин Морозов, котрий і сам потерпав од нападів (згодом був усунутий з посади президентом Л. Кравчуком) за тверду державницьку позицію щодо розподілу Чорноморського флоту. Морозов перевів Ярослава до Києва очолювати одну зі спеціальних шкіл, що підпорядковувалася Головному управлінню розвідки Міноборони. Але трохи більш як через півроку, 8 червня 1994-го, міліція виявила його мертвим у водолазному спорядженні біля мосту ім. Патона.

Офіційну версію — смерть настала через раптову зупинку серця — не сприйняли ті, хто добре знав чудово тренованого офіцера. «Важко повірити, що він міг сам загинути», — сумнівався колишній командир групи спецназу в Афганістані майор запасу Юрій Манішев.

Не повірив у випадковість трагедії і батько Ярослава, який у війну гнав німецьких фашистів аж до Берліна, а потім за участь в українському повстанському русі був покараний сталінщиною 25 роками таборів і 5 роками позбавлення громадянських прав. «Ось хоча б така деталь: мені із невісткою не дозволили побачити тіло сина перед експертизою, — повідав мені Павло Кіндратович. — За нами невідступно ходив якийсь чоловік у цивільному: «Туда вам не следует…»

Ярослав Горошко мужньо здійснив так званий інтернаціональний обов’язок, чесно виконував і національний. До останнього подиху. Таким офіцера пам’ятають, зокрема, в родинному селі Бережці Лановецького району на Тернопільщині: його ім’я носять вулиця, на якій сумує батьківська хата, та школа, в якій навчався і де нині кімната-музей Героя.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Де найкомфортніше жити
Читати
В’язні сумління
Читати
Наводять порядок?
Читати
Чого ж «добру» пропадати...
Читати
Польща все ще манить
Читати
Не пройшли контролю
Читати
Від «бляхарів» — пенсіонерам
Читати
Пожежу ліквідовано
Читати
Порятували туриста
Читати





— Додали 6 гривень... І це все?

— Ні. Ось іще різдвяне привітання від уряду.

Мал. А. Василенка.

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове