Наша пошта

• Традиції

У бабусиній світлиці

Світлана ТУБІНА.

Рівненська область.

Фото автора.

ДВЕРІ світлиці відчинились, і враз душу огорнуло теплом та ніжністю. Плетена з лози колиска, обрамлені рушниками ікони, домоткані простирадла і доріжки, вишиті картини, дерев’яна скриня з приданим... Усе невигадливе, але таке щире і дороге. Безсонними ночами українські жінки творили те вишиване диво, зігрівали його любов’ю, мріями, а нерідко й сльозина скапувала на полотно чи пряжу, але натруджені пучки продовжували снувати нитку. Аби й оселя була заквітчаною, і родина чепурною, і доля світлою та щирою…

— У цій хатині наш корінь роду, щось одвічне, як життя, і святе, як мамина пісня, — в унісон моїм думкам мовить учениця місцевої школи Дарина Гринюк, репрезентуючи «Бабусину світлицю» в історико-краєзнавчому музеї села Бочаниця Гощанського району Рівненської області.

— Наша світлиця облаштована з опису однієї з найстарших жительок села — нині покійної Анастасії Кручок, — додає юний екскурсовод Тетяна Пасько і відкриває скриню з барвистими рушниками, полотном, вишитими сорочками-долями. А її юні колеги з Бочаницького навчально-виховного комплексу ведуть далі стежками історії рідного краю. З гордістю розказують про найдавніші поселення на цій території, про людей із далекої та близької минувшини і аж до сьогодення, відкривають секрети давньої назви Бочаниці, яка йменувалася Семиставцями.

Автором ідеї створення музею у невеличкому селі є педагог із 56-річним стажем Ніна Савівна Буркалець. «Дітки, підіть додому, поговоріть з рідними, попросіть своїх бабусь повідкривати скрині й подарувати щось для музею, порозпитуйте їх про минувшину, про долю рідних і близьких», — саме з цього прохання, розповідає Ніна Савівна, й розпочалося створення музею. — Цей задум виношувала давно. Долучилися до його реалізації педагоги, учні, жителі села. Першими музейними експонатами стали саме речі домашнього вжитку односельців, потім додались архівні матеріали, дослідження, спогади старожилів. Для цього створювалися пошукові загони, здійснювалися краєзнавчі експедиції. Пам’ятним став день, коли нарешті відчинилися двері музею, це було 17 листопада 2005 року, а вже у 2009-му йому було присвоєно статус зразкового.

Утім, робота щодо змістовного наповнення закладу не припиняється й нині, відкриваються нові експозиції. І все це, каже Ніна Савівна, заради виховання молоді на традиціях, досвіді, духовній спадщині своєї малої батьківщини та народу загалом. Бачачи, які теплі стосунки у педагога із вихованцями, яка щира розмова між ними і з яким ентузіазмом діти розповідають про минувшину свого села, прилетівши, мов зграйка ластів’ят до музею, переконалася в мудрості цих слів, у тому, що зерна любові до рідного краю проростають тут щедро.