Архів
П’ятниця,
7 грудня 2018 року

№ 94 (19641)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господарНаша пошта
  • За рубежем
Зважили на протести

ФРАНЦІЯ. Уряд відклав підвищення податку на пальне через протести «жовтих жилетів».

Докладніше...
Зі скрипом, але процес пішов

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Євросоюз починає офіційну процедуру підписання угоди про умови Brexit.

Докладніше...
Відновили дипломатичну присутність

У СОМАЛІ знову відкрили своє посольство Сполучені Штати Америки.

Докладніше...
Широкомасштабна облава

ЄВРОПА і ПІВДЕННА АМЕРИКА. На цих континентах поліцейські спільно провели спец-операцію проти мафіозної групи «Ндрангета».

Докладніше...
Прогнозований результат

ШВЕЙЦАРІЯ. Президентом країни став Улі Маурер.

Докладніше...
Європейський вектор

ГРУЗІЯ. Новообраний президент країни відмовилась співробітничати з РФ.

Докладніше...
Доведеться відповісти

МАКЕДОНІЯ. Заарештовано екс-главу Служби безпеки.

Докладніше...
Версія для друку          На головну
  • Небайдужі

Привал дорогою з війни

Ганна КЛІКОВКА.

Запорізька область.

Фото Ліни Якименко.

Військові дії на сході країни зумовлюють постійне переміщення військовослужбовців, тих, хто захищає рідну землю від агресора. Так виникла ідея створення волонтерського центру «Солдатський привал» у місті Запоріжжя. За три роки існування на території залізничного вокзалу він став теплою і затишною оселею для майже десяти тисяч гостей: відряджених військових, демобілізованих учасників АТО, призовників, що прямували до місця призначення, родичів бійців, які проходили курс лікування в обласному центрі. А ще для тих, хто проводжав синів в останню дорогу або шукав місця їх поховань...

ЗАВДЯКИ небайдужим волонтерам та за сприяння Придніпровської залізниці для захисників України спершу було облаштовано шість спальних місць, кімната відпочинку з телевізором та Wi-Fi, згодом їдальня, душові, приміщення для прання та прасування, кімната військового психолога. У Центрі діють суворі правила: жодного алкоголю, зброї, вибухонебезпечних предметів, максимум поваги одне до одного.

Нині волонтерський центр повноцінно працює на двох поверхах. Тут уже 20 спальних місць, є все необхідне для тимчасового перебування людей. Істотну підтримку надають «Укрзалізниця», обласна влада, Фонд оборони і добрі люди.

Господиня цього затишного гостинного дому — гарна тендітна жінка з мудрими очима, золотавим волоссям, спокійна, чітка, вимоглива і м’яка водночас — Галина Гончаренко. Люди, які працюють з нею пліч-о-пліч, знають — вона віддала на олтар Перемоги найдорожче — свого старшого синочка Михайла. І після того, як трохи оговталась від непоправної втрати, організувала «Солдатський привал».

— Через наш Центр, уявіть лишень, пройшло понад дев’ять тисяч чоловік, — розповіла Галина Анатоліївна. — Ціла армія. Військові, батьки загиблих військовослужбовців, волонтери. Ми допомогли стільком людям! Я сподіваюся, що в них склалося гарне враження про Запоріжжя, адже вокзал — це візитівка міста. Багато хто прибуває в наш край уперше, і коли тобі пропонують затишний дім, душ, смачний домашній обід, усвідомлює, що тут мешкають гостинні люди. У «Солдатському привалі» атмосфера дому, сім’ї, дружби, тут почергово працюють більш як 60 волонтерів. Ми відомі на всю Україну і далеко за її межами, з різних країн надходить допомога. Світ має знати, що у нас точиться війна, вона забирає дітей, і задля перемоги ми маємо об’єднуватися.

Робота допомагає Галині Анатоліївні тамувати особисте горе.

— Мабуть, я й зайнялася цією справою, щоб ніколи було глянути вгору і не збожеволіти. Не інакше, син і Господь направили мене сюди, — каже просто й спокійно. — Щойно оголосили про створення Нацгвардії, почалася мобілізація. Я не зовсім уявляла, що таке служба, але було чітке усвідомлення — треба захищати Батьківщину. Я й просилась, але мене не взяли. Ходила в обласний, районний військкомати, хотіла потрапити в 93-тю бригаду, адже я професійний лікар із дипломом Запорізького медичного інституту. Пояснили, що жінок не беруть на війну, мовляв, їм треба створювати певні умови. Мишко як дізнався, що я пішла по тих установах, взяв із мене обіцянку, що забуду про свій намір. А сам уже з першою мобілізацією пішов…

Син працював юристом, утім, мав добрий військовий вишкіл — за рік до цих подій служив у Президентському полку, рота спецпризначення. Він був справжнім, мужнім. На жаль, не встиг створити сім’ю. Воювати випало недовго — призвали 1 квітня, а загинув 23 липня. У складі мобільної групи швидкого реагування виконували завдання. Потрапили в засідку. Ворожа куля пробила бронежилет… Коли рідні зібралися на сороковий день із дня його загибелі, прийшло повідомлення про жахливу Іловайську трагедію...

У Галини Анатоліївни велика родина. Чоловік — фермер, працює на землі в одному з районів області. Син Роман у Дніпрі в університеті вивчає аграрну науку, щоб продовжувати батьківську справу, донька Любонька — школярка. Усі при ділі й поважають мамин вибір, усіляко її підтримують. А вона підтримує тих, кому випала нелегка місія боронити Україну.

Жінка перестала рахувати свої постійні поїздки на лінію фронту. Сто, двісті...

— Коли їду в зону військових дій, у мене є своя «група підтримки» — друзі, помічники. Багато добрих людей навколо. Допомагаємо тим, хто цього потребує. Дякувати Богу, армія зараз взута, одягнена, сита. Їм потрібна радше психологічна допомога, тому зі мною психолог Людмила Волтер. Також возимо техніку, оптику, будматеріали. Солдати налаштовані на перемогу, виконують свою важку роботу спокійно, послідовно, як треба. Нас пізнають, іноді приїздять у волонтерський центр бійці й кажуть: «Я вас пам’ятаю, ви до нас приїздили». Це для мене по-справжньому дорогі й приємні моменти.

Волонтер «Солдатського привалу» Ліна Якименко розповідає: «Уже два роки я тут. Виконуємо повсякденну роботу, перемо білизну, прибираємо в кімнатах, готуємо їжу і, звичайно, з радістю зустрічаємо всіх, хто прибуває. Працювати нелегко, але нам приємно усвідомлювати, що можна бути корисними нашим захисникам, оточити їх турботою й віддячити увагою за їхню нелегку місію».

…На столі в робочому кабінеті Галини Гончаренко — світлина Михайла. Він у військовій формі, усміхається… Тут багато дорогих для неї символів — шеврони військових частин, артбригад. Деякі привезені звідти, інші подаровані військовими, яких сюди привели дороги. Взагалі у волонтерському центрі «Солдатський привал», як у привітному і гостинному домі, чимало сувенірів, іграшок, дитячих малюнків. Це створює особливий затишок. Упевнює на думці, що війна ця колись закінчиться, і наші звідти повертатимуться через вокзали в мирний день — живі! І їх знову зігріє «Солдатський привал».

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Держбюджет підписано
Читати
Новий вид допомоги
Читати
Запевняють, що не «бодяжать»
Читати
Клерикалізм посилюється
Читати
Тероризму меншає
Читати
Вишукують нові ресурси
Читати
Допомогу збільшено
Читати
«Аватарів» відсіюють
Читати
Розголошувати не можна
Читати
Втратили мільярди
Читати





Мал. А. Василенка.

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове